5

Ця історія зачепила мене до глибини душі. Я наче сама пройшла цю "зелену милю". Дочитуючи книгу,в мене були сльози на очах.
А все почалося з Джона.
Джон Коффи. Как напиток, только пишется по-другому (c)
Його засудили на смерть на електричному стільці за величезний злочин. Останні дні свого життя він повинен провести у блоці "смертників" - місце,звідки ніхто не повертається живим.
Всі були впевнені у його вині,адже він ,величезний,більш ніж 2 метри зросту,з широчезними плечима, перебував на місці злочину та ще й з жертвами на руках.
Всі вважали його за негідника,підлу людину,але ніхто не додумався заглянути у його очі. Очі,як у вірної собаки,щирі і добрі.
Від самого прибуття Джона Коффі на Зелену милю мене переслідувало відчуття,що така людина не може бути злочинцем. А я до останнього розділу сподівалася,що його виправдають..
Адже виявилося,що він зовсім не той,за його його сприйняли і докори сумління мучать його більше,ніж будь-якого вбивцю.
Я настільки пережила цю історію,що наприкінці мене охопив розпач від почуття несправедливості.
Але головне,що кінець,який він б не був сумний,став для Джона порятунком.