Місяцівна

Заключительная часть дилогии понравилась мне меньше первой, и дело не в том, что повествование идет не от лица Василины, а от лица Терезы, которой я чуточку меньше симпатизировала. Просто иногда возникало ощущение, что события не развиваются, а повторяется одно и тоже, и герои стоят на месте. Особенно на моменте с закрыванием Терезы в палате. Тут уж спасал только Теодор. Родственник, друг или кто-то больше? Но, как только место действия сменилось на Карпаты, мне стало сложно оторваться от книги. Заворожили описания природы, чувство свободы и древней магии, было интересно читать о мольфарстве. Я не переставала удивляться тому, как оказались взаимосвязаны герои. Всю книгу переживала за судьбу Терезы, сомневалась, смогут ли ей помочь и как, боялась худшего. В конце всё же довелось плакать, но не буду спойлерить из-за чего. После прочтения осталась лёгкая светлая грусть, т.к. герои стали мне родными и отпустить их непросто.

Карпатське фентезі в поєднанні з напруженим горором, що аж пробирає до кісток. Наша #сучукрліт продовжує дивувати.

Не Гогвордською магією єдиною! Що ви знаєте про прадавню карпатську магію? Кажуть, що десь далеко в горах живуть собі мольфари, яким підвладні самі Карпати. Гори – їх стихія, вони все чують, бачать, відчувають. «Коли довго живеш у горах, які тебе прийняли за свого, то, хочеш того чи не хочеш, мучиш вивчити їхню мову. Гори зазвичай перемовляються без слів». Гори володіють нелюдськими знаннями, таємницями, якими можуть поділитися тільки з обраними. Мольфарами. Що тільки не говорили про цих карпатських магів, однак зрозуміло, що вони здатні творити дива. В «Місяцівні» ви дізнаєтесь стільки цікавих подробиць про мольфарів, що ніяка енциклопедія чи мемуари вам не згодяться. Повне занурення в лісові хащі гарантовано.

Дводушник. За цим словом ховається щось таємниче, злісне та містичне. Говорять, що це людина, яка вміщує в собі дві душі: людську та демонічну. Вбити дворушника неможливо, потрібно запроторити у в’язницю, а точніше в артефакт, в якому він спочиватиме й не зможе нікому нашкодити. Але не було б цієї історії, якби в дівчину-альбіноску не вселилась така сутність (за певних обставин). Це був нелегкий двобій – боротися з тим, що живе в тобі. Тереза мужньо пройшла крізь психлікарню, втрату близьких й опинилась там, де вирує стихія природи. В Карпатах.

Я б не сказала, що в цій книзі так багато героїв, проте я була вражена, як цікаво переплітались їхні долі. Все те, що було спочатку кардинально перевернеться в самісінькому кінці. Цікаві історії родин, які тягнуться не одне сторіччя! А підводні камені цих сімейок не дадуть вам спокою ні на мить. Я до кінця думала, що без інцесту не обійтись в цій книзі. Але тсссс, не хай це буде маленьким секретом.

Книга, в обкладинку якої закохалась, як тільки її побачила. Книга, після прочитання якої мільйон запитань. Книга, яка не розчарувала.

Захоплена була, як і кожною книгою автора. В "Місяцівні" переплітаються і місто, і природа, і Карпати, і історія, і містика.... все, як я й люблю. Стільки поколінь і різних доль охоплюють ці дві книги (перша частина "Сузір'я дів"), і всі вони сумні. Проте мене вразив такий міцний, хоч і не кровний, духовний зв'язок: від прабабусі до праонучки, стільки любові, поваги і мудрості. Мені дуже подобається в книгах Дари Корній (принаймні в тих, що я вже встигла прочитати), що в кожній головна героїня - це жінка/дівчина, яка не така, як усі і якій байдуже, що про неї думають. Вона не намагається ні на кого бути схожою і у неї свій власний багатий внутрішній світ. Мені подобається "товаришувати" з такою особистістю, поки читаю книгу. Також в книгах дія відбувається у великому місті, але завжди є село чи взагалі Карпати. Автор як ніби нагадує нам, щоб ми не закрутилися в суєті і проблемах, не зациклювалися тільки на матеріальному, а пам'ятали про силу природи, про духовне, про святе. "Місяцівна" мене просто зачарувала, особливо коли вже дійство відбувалося в Карпатах. Єдине, що у мене визвало сумніви - це тема екзорцистів. Я знаю так, що це священики, які наділені даром та спеціальним дозволом силою молитви очищати душі одержимих. Можливо, у книзі описується якийсь заборонений орден, які себе так називають. Буду вважати так. Мені здається, що якби створили екранізацію і відтворили ритуал, який проводив мольфар, так як я собі це уявила, неперевершений був би фільм. Дякую Дарі Корній за ще одну шедевральну книгу, я з нею дійсно відпочивала. Закінчення таке, що хочеться продовження. Вірю, що так задумано, і колись ми прочитаємо продовження історії Надії-Терези.