Road Ends

Два найбезглуздіших слова.

Знаєте, якщо на десяток таких собі книг прочитається хоча би одна, подібна цій, то воно того варте. Ще одна чудова історія, яка залишиться в серці. І, здавалось б, нічого в ній такого особливого немає, та написана якось так душевно просто, що чепляє і не відпускає.

А на перший погляд звичайна сімейна сага про багатодітну сім‘ю. Вісім дітей. Подумати тільки! І у кожного свій характер, свої потреби і свої, у декого уже невідворотні, проблеми. Зазвичай, багатодітні сім‘ї у літературі або дуже щасливі, або дуже нещасні. Що можу сказати про цю? Навіть не знаю. Щасливими назвати їх важко, але зовсім нещасними теж. У них якось все по іншому, ніж у других таких родинах. За молодшими доглядає старша, тут ніби все нормально. Але не зовсім. Так сталося, що Меган перебрала на себе не тільки догляд за дітьми, але і все господарювання, слідкування за харчуванням, виховання, - все. Мати ж тільки народжує дітей. Все, що її хвилює, немовля в повитку. Як тільки воно виходить з пелюшкового віку, для матері стає нецікавим. Батько, банківський працівник, до дітей має одне відношення - він їх зачинає, а тому називається батьком. Більше, окрім того, що заробляє гроші, ніякого відношення до них немає.

Читаючи все це, я не знала, на кого більше злитись, на Емілі, що там бездумно народжує, чи на Едварда, що їй у цьому потурає. Так, згодом стає зрозуміло, що вона хвора, але хвороба прийшла не просто так, та й мати багато дітей було продумано ще дівчиною. Але і він пережив важку дитячу травму. Боячись стати схожим на жорстокого батька, і відчуваючи, що і його поглинають напади люті, він просто вважав за краще не підходити до дітей. Тим більше, що поряд завжди була Меган.

Та одного разу Меган приймає важке рішення, яке стане поворотним у сім‘ї. Вона пристає на пропозицію подруги поїхати до Лондона. Канада і Лондон. Глушина і одна із найбільших столиць Європи. Ви розумієте про що я? Це був справді вистражданий крок, дався він не легко, але ні в якому разі не був егоїстичний. Пора було починати своє життя. Пора було батькам нагадати про їхні обов’язки. Нехай і такими крайнощами.

Як складеться доля Меган в Лондоні? Відомо, що ніхто ніколи не чекає бідняків з розгорнутмми обіймами. Адже якщо в тебе в кармані мідяник і дирка, а подруга повіялась невідомо куди, і чемодан поцупили просто з-під порогу дому, де тебе, до речі, не чекали, то ти бідняк і є. Майже жебрачка, без дому, одягу і елементарних речей першої необхідності. Що робити? Повертатись додому. Не все так просто.

Книга про життя звичайних людей. Злети і падіння, оманливі іллюзії, втрачені надії і непердбачуване кохання. Книга про сімейні цінності, пошуки себе, про маленьку батьківщину і великі сподівання. Від батька до сина, від матері до дочки - книга про жагу до життя. Та мало прагнути жити. Щоб тебе цінували - треба вміти це робити. Так само, як необов‘язково бути матір‘ю, щоб мати материнські інстинкти. Уміти поставити цілісність і безпеку родини вище за особисті амбіції - не кожен це зуміє. Том не прогадавб коли подзвонив до Меган, хоча вона і сердилася. Все неважливо, коли гине той, хто на тебе надіявся, навіть якщо він став тебе забувати.

Сильно. Зворушливо. До сліз. З надією.

Летние приключения в Книжной Стране. 1/10

Переклад.

Два нелепых слова. Знаете, если из десяти таких себе книг прочитается хотя бы одна, подобная этой, то оно того стоит. Еще одна замечательная история, которая останется в сердце. И, казалось бы, ничего в ней такого особенного нет, но написана так душевно просто, что цепляет и не отпускает. А на первый взгляд обычная семейная сага о многодетной семье. Восемь детей. Подумать только! И у каждого свой характер, свои потребности и свои, у кого-то уже необратимые проблемы. Обычно многодетные семьи в литературе или очень счастливы, или очень несчастны. Что могу сказать об этой? Даже не знаю. Счастливыми назвать их трудно, но совершенно несчастными тоже. У них как-то всё по-другому, чем у других.

За младшими ухаживает старшая сестра, тут вроде бы всё нормально. Но не совсем. Так случилось, что Меган взяла на себя не только уход за детьми, но и все хозяйственные проблемы, питание, воспитание, - всё. Мать только рожает детей. Всё, что её волнует, младенец в люльке. Как только он выходит из пелёночного возраста, для матери становится неинтересным. Отец, банковский работник, к детям имеет одно отношение - он их зачинает, поэтому называется отцом. Больше, кроме того, что зарабатывает деньги, никакого отношения к ним не имеет. Читая всё это, я не знала, на кого больше злиться, на Эмили, которая так бездумно рожает, или на Эдварда, который ей в этом потакает. Но вскоре становится понятно, что женщина больна, правда болезнь просто так не появилась, так, а иметь много детей было продумано ею ещё девушкой. Но и он пережил тяжелую детскую травму. Боясь стать похожим на жестокого отца, и чувствуя, что и его поглощают приступы ярости, он просто предпочел не подходить к детям. Тем более, что рядом всегда была Меган. Но однажды Меган принимает тяжёлое решение, которое станет поворотным в семье. Она принимает предложение подруги поехать в Лондон. Канада и Лондон. Глушь и одна из крупнейших столиц Европы. Вы понимаете о чём я? Это был действительно выстраданный шаг, да, он дался не легко, но ни в коем случае не был эгоистичен. Пора начинать свою жизнь. Пора было родителям напомнить об их обязанностях. Пусть и такими крайностями. Как сложится судьба Меган в Лондоне? Известно, что никто никогда не ждет бедняков с распростёртыми объятиями. Ведь если у тебя в кармане медяк и дырка, а подруга укатила неизвестно куда, и чемодан украли прямо из-под порога дома, где тебя, кстати, не ждали, то ты бедняк и есть. Почти нищенка, без дома, одежды и элементарных вещей первой необходимости. Что делать? Возвращаться домой. Не всё так просто. Книга о жизни обычных людей. Взлёты и падения, обманчивые иллюзии, потерянные надежды и непредсказуемая любовь. Книга о семейных ценностях, о поисках себя, о маленькой родине и больших надеждах. От отца к сыну, от матери к дочери - книга о жажде к жизни. Но мало стремиться жить. Чтобы тебя ценили - надо уметь это делать. Так же, как необязательно быть матерью, чтобы проявились материнские инстинкты. Уметь поставить целостность и безопасность семьи выше личных амбиций - не каждый это сможет. Том не прогадал, когда позвонил Меган, хотя она и сердилась. Всё неважно, когда погибает тот, кто на тебя надеялся, даже если он стал тебя забывать. Сильно. Трогательно. До слёз. С надеждой.

Маленьке канадійське містечко Струан. Тут живе велика сім’я. Батько, мати донька Меган та семеро братів. Батько працює в банку, мати домогосподарка. У родини є все, щоб бути щасливими. Але на жаль… Їх можна назвати родина травмованих людей. Кожен з них живе зі своєю травмою і не може та не хоче відкритись хоч комусь. Кожен прагне залишитись на самоті зі своїми переживаннями.

Розповідь ведеться від трьох осіб. Про своє життя читачу розкажуть Едвард, Том та Меган. Батько Едвард, який найбільше хоче, щоб його ніхто в сім’ї не чіпав і давав після роботи побути на самоті. Том, що має на душі свою печаль і дуже стає схожим на батька, хоча спочатку його життя складалося досить успішно. З дорослих лише одна Меган має здорову психіку, але вона їде, щоб здійснити свою мрію – жити і працювати у великому місті. Спочатку читач саме це і бачить. Донька виросла і хоче самостійного життя. Далі розкриваються інші дивні подробиці з життя цього сімейства. Мати, якій цікаві її діти, якщо вони немовлята, а все інше, то не її турботи.

Не можна сказати, що письменниця хоче, як то кажуть, розкрутити свого читача на сильні емоції. Вона просто розказує про життя сім’ї у маленькому депресивному містечку, де роботи не так уже й багато. Зими тут суворі, що добавляє депресії до й так не легкого життя людей. Але вона простою мовою так описує дії та думки своїх героїв, що викликає сильне співпереживання. У письменниці талант просто описувати побут, вона не підбирає якихось гучних слів.

Найщемливіший момент був, коли Адам плакав. Його не лаяли, але він почував себе винним, хоча він просто маленька дитина, яка потребувала хоч дрібку уваги. Ця сцена заставила мене плакати разом з Адамом. Другий щемливий момент був пов’язаний з тим, як до Едварда прийшов преподобний Том, щоб, як він сказав сповідатись щодо його сина Роберта. Він визнав свою гординю і те, що непрямо винен в самогубстві сина. Його гординя не давала змоги йому чути людей і їх бажання. Син хотів спокутувати провину, а батько прислуховувався тільки до себе. Це був дуже мужній вчинок.

Тоді дуже мало уваги звертали на емоційне чи душевне здоров’я. Чому Едвард такий стало відомо лиш в останній його розповіді. Батько Едварда теж не вмів брати відповідальність і впадав у гнів, коли щось не виходила. У Едварда почала перемагати та ж емоція. Батько і друга світова війна, в якій Едвард брав участь дорівнює ПТРС на все життя.

Дочитувала я зі сльозами на очах, дуже переживаючи за цю сім’ю. Я наче жила разом з ними. Хоча навпаки, їх справи стали трохи кращими ніж на початку і велика можливість, що усе потроху налагодиться. Але ти розумієш, що не все так гладко. І як воно буде в подальшому ніхто не знає. Таке воно життя. ******** Маленький канадский городок Струан. Здесь живет большая семья. Отец, мать дочь Меган и семь братьев. Отец работает в банке, мать домохозяйка. У семьи есть все, чтобы быть счастливыми. Но, к сожалению… Их можно назвать семья травмированных людей. Каждый из них живет со своей травмой и не может и не хочет открыться хоть кому-нибудь. Каждый стремится остаться в одиночестве со своими переживаниями.

Рассказ ведется от имени трех человек. О своей жизни читателю расскажут Эдвард, Том и Меган. Отец Эдвард, который больше всего хочет, чтобы его никто в семье не трогал и давал после работы побыть одному. Том, имеющий на душе свою печаль и очень похож на отца, хотя поначалу его жизнь складывалась довольно успешно. Из взрослых только одна Меган имеет здоровую психику, но она уезжает, чтобы осуществить свою мечту – жить и работать в большом городе. Поначалу читатель именно это и видит. Дочь выросла и хочет самостоятельной жизни. Далее раскрываются другие удивительные подробности из жизни этого семейства. Мама, которой интересны ее дети, если они младенцы, а все остальное не ее забота.

Нельзя сказать, что писательница хочет, как говорится, раскрутить своего читателя на сильные эмоции. Она просто рассказывает о жизни в маленьком депрессивном городке, где работы не так уж много. Зимы здесь суровые, что добавляет депрессии к и без того не легкой жизни людей. Но она простым языком так описывает действия и мысли своих героев, что вызывает сильное сопереживание. У писательницы талант просто описывать быт, она не подбирает какие-то громкие слова.

Самый щемящий момент был, когда Адам плакал. Его не ругали, но он чувствовал себя виноватым, хотя он просто маленький ребенок, котрому нужна хоть толика внимания. Эта сцена заставила меня плакать вместе с Адамом. Второй щемящий момент был связан с тем, как к Эдварду пришел преподобный Томас, чтобы, как он сказал, исповедоваться относительно его сына Роберта. Он признал свою гордыню и то, что косвенно виновен в самоубийстве сына. Его гордыня не позволяла ему слышать людей и их желания. Сын хотел искупить вину, а отец прислушивался только к себе. Это был очень мужественный поступок.

Тогда очень мало внимания обращали на эмоциональное или душевное здоровье. Почему Эдвард такой, стало известно лишь в последнем его рассказе. Отец Эдварда тоже не умел брать ответственность и впадал в гнев, когда что-то не получалось. У Эдварда начала побеждать та же эмоция. Отец и вторая мировая война, в которой Эдвард участвовал равно ПТРС на всю жизнь.

Дочитывала я со слезами на глазах, очень переживая за семью Картрайтов. Я будто жила вместе с ними. Хотя наоборот, их дела стали немного лучше, чем в начале и большая возможность, что все понемногу наладится. Но ты понимаешь, что не все так гладко. И как оно дальше будет, никто не знает. Такова она жизнь.

Чудова проза! Це вже друга книга Ловсон і я у задоволенні від обидвох.

Сурова природа півночі Канади виступає тлом для опису непростого життя сім"ї Картрайтів. Тут усі заручники. Меган, єдина дочка із 8 дітей, що вижили - заручниця дому, тому, що на ній тримається все господарство. Та на ній взагалі тримається вся ця сім"я! Том, найстарший син - заручник почуття вини через самогубство найліпшого друга півтора роки тому. Едвард, голова сім"ї - заручник самої сім"ї, бо не хотів він ні сім"ї, ні дітей, а має і те, і інших, і не знає як із цим впоратися, а тому ховається за дверима свого кабінету, занурюючись у світ книг. Адам, наймолодший брат на початку книги, йому лише рік (наприкінці книги він перед-молодший і йому вже чотири) - заручник внутрішньо-сімейних відносин, коли нікому ні до кого нема діла. Емілі, мати - заручниця свого бажання піклуватися про немовлят. Саме тому у сім"ї так багато дітей. Саме тому, коли діти виходять із віку немовляти, вони стають нікому не потрібними...

Розповідь почитається у кінця дороги. Фактичного кінця, бо далі лише урвище. І закінчується. Але тепер уже це метафоричний кінець, що описує закінчення шляху, що його пройшла Меган та сім"я за чотири роки. І це не кінець всього, а початок нового шляху, а навіть і шляхів.