Отзывы о книге Кінець дороги
vetka33317 августа 2025Просто змирись
Маленьке канадійське містечко Струан. Тут живе велика сім’я. Батько, мати донька Меган та семеро братів. Батько працює в банку, мати домогосподарка. У родини є все, щоб бути щасливими. Але на жаль… Їх можна назвати родина травмованих людей. Кожен з них живе зі своєю травмою і не може та не хоче відкритись хоч комусь. Кожен прагне залишитись на самоті зі своїми переживаннями.
Розповідь ведеться від трьох осіб. Про своє життя читачу розкажуть Едвард, Том та Меган. Батько Едвард, який найбільше хоче, щоб його ніхто в сім’ї не чіпав і давав після роботи побути на самоті. Том, що має на душі свою печаль і дуже стає схожим на батька, хоча спочатку його життя складалося досить успішно. З дорослих лише одна Меган має здорову психіку, але вона їде, щоб здійснити свою мрію – жити і працювати у великому місті. Спочатку читач саме це і бачить. Донька виросла і хоче самостійного життя. Далі розкриваються інші дивні подробиці з життя цього сімейства. Мати, якій цікаві її діти, якщо вони немовлята, а все інше, то не її турботи.
Не можна сказати, що письменниця хоче, як то кажуть, розкрутити свого читача на сильні емоції. Вона просто розказує про життя сім’ї у маленькому депресивному містечку, де роботи не так уже й багато. Зими тут суворі, що добавляє депресії до й так не легкого життя людей. Але вона простою мовою так описує дії та думки своїх героїв, що викликає сильне співпереживання. У письменниці талант просто описувати побут, вона не підбирає якихось гучних слів.
Найщемливіший момент був, коли Адам плакав. Його не лаяли, але він почував себе винним, хоча він просто маленька дитина, яка потребувала хоч дрібку уваги. Ця сцена заставила мене плакати разом з Адамом. Другий щемливий момент був пов’язаний з тим, як до Едварда прийшов преподобний Том, щоб, як він сказав сповідатись щодо його сина Роберта. Він визнав свою гординю і те, що непрямо винен в самогубстві сина. Його гординя не давала змоги йому чути людей і їх бажання. Син хотів спокутувати провину, а батько прислуховувався тільки до себе. Це був дуже мужній вчинок.
Тоді дуже мало уваги звертали на емоційне чи душевне здоров’я. Чому Едвард такий стало відомо лиш в останній його розповіді. Батько Едварда теж не вмів брати відповідальність і впадав у гнів, коли щось не виходила. У Едварда почала перемагати та ж емоція. Батько і друга світова війна, в якій Едвард брав участь дорівнює ПТРС на все життя.
Дочитувала я зі сльозами на очах, дуже переживаючи за цю сім’ю. Я наче жила разом з ними. Хоча навпаки, їх справи стали трохи кращими ніж на початку і велика можливість, що усе потроху налагодиться. Але ти розумієш, що не все так гладко. І як воно буде в подальшому ніхто не знає. Таке воно життя. ******** Маленький канадский городок Струан. Здесь живет большая семья. Отец, мать дочь Меган и семь братьев. Отец работает в банке, мать домохозяйка. У семьи есть все, чтобы быть счастливыми. Но, к сожалению… Их можно назвать семья травмированных людей. Каждый из них живет со своей травмой и не может и не хочет открыться хоть кому-нибудь. Каждый стремится остаться в одиночестве со своими переживаниями.
Рассказ ведется от имени трех человек. О своей жизни читателю расскажут Эдвард, Том и Меган. Отец Эдвард, который больше всего хочет, чтобы его никто в семье не трогал и давал после работы побыть одному. Том, имеющий на душе свою печаль и очень похож на отца, хотя поначалу его жизнь складывалась довольно успешно. Из взрослых только одна Меган имеет здоровую психику, но она уезжает, чтобы осуществить свою мечту – жить и работать в большом городе. Поначалу читатель именно это и видит. Дочь выросла и хочет самостоятельной жизни. Далее раскрываются другие удивительные подробности из жизни этого семейства. Мама, которой интересны ее дети, если они младенцы, а все остальное не ее забота.
Нельзя сказать, что писательница хочет, как говорится, раскрутить своего читателя на сильные эмоции. Она просто рассказывает о жизни в маленьком депрессивном городке, где работы не так уж много. Зимы здесь суровые, что добавляет депрессии к и без того не легкой жизни людей. Но она простым языком так описывает действия и мысли своих героев, что вызывает сильное сопереживание. У писательницы талант просто описывать быт, она не подбирает какие-то громкие слова.
Самый щемящий момент был, когда Адам плакал. Его не ругали, но он чувствовал себя виноватым, хотя он просто маленький ребенок, котрому нужна хоть толика внимания. Эта сцена заставила меня плакать вместе с Адамом. Второй щемящий момент был связан с тем, как к Эдварду пришел преподобный Томас, чтобы, как он сказал, исповедоваться относительно его сына Роберта. Он признал свою гордыню и то, что косвенно виновен в самоубийстве сына. Его гордыня не позволяла ему слышать людей и их желания. Сын хотел искупить вину, а отец прислушивался только к себе. Это был очень мужественный поступок.
Тогда очень мало внимания обращали на эмоциональное или душевное здоровье. Почему Эдвард такой, стало известно лишь в последнем его рассказе. Отец Эдварда тоже не умел брать ответственность и впадал в гнев, когда что-то не получалось. У Эдварда начала побеждать та же эмоция. Отец и вторая мировая война, в которой Эдвард участвовал равно ПТРС на всю жизнь.
Дочитывала я со слезами на глазах, очень переживая за семью Картрайтов. Я будто жила вместе с ними. Хотя наоборот, их дела стали немного лучше, чем в начале и большая возможность, что все понемногу наладится. Но ты понимаешь, что не все так гладко. И как оно дальше будет, никто не знает. Такова она жизнь.
22 понравилось109
Комментарии 3
Ваш комментарий
, чтобы оставить комментарий.
Я теж плакала над цією книгою.