Лучшие книги Тараса Шевченко

В литературе каждого народа есть поэты, имена которых овеяны неувядаемой любовью и славой. Таким поэтом украинского народа является Тарас Шевченко, чье бессмертное наследие – одна из вершин человеческого гения. Шевченко – великан духа, могучей творческой силы, непримиримый борец против любого притеснения человека человеком.

Катери́на — ліро-епічна соціально-побутова поема видатного українського поета Тараса Шевченка. Датована орієнтовно кінцем 1838 — початком 1839 року. Присвячена російському поету Василю Жуковському на пам'ять про викуп з кріпацтва. Поема «Катерина» лягла в основу оперети Г. і С. Карпенка (1860), мелодрами П. Свєнціцького (1862). Відома також інсценізація…

В автобиографии великого поэта украинского народа Тараса Григорьевича Шевченко находим следующие слова: "...История моей жизни составляет часть истории моей родины".
С этим утверждением нельзя не согласиться. В биографии Шевченко, в его трудном жизненном и творческом пути отразилась судьба его родины, Украины, находившейся под невыносимым гнетом крепостного права и самодержавия.

Пропонуємо вашій увазі книгу мініатюрного формату Наймичка Т.Шевченка. Книжка має шовкове ляссе.

Оповідь йде про дівчину Ганну (так її називають в поемі), що народила сина-байстрюка і яка підкинула свою дитину до будинку старого багатого подружжя (Трохима і Насті), у якого не було дітей. Згодом вона наймається на роботу до подружжя, щоб допомогати їм з дитиною.

Сон — це сатира на деспотичний режим Миколи І.

Тяжка кріпацька доля, а найважче — жінці, матері, якій доводилося у жнива брати маленьке дитя із собою. Що могла дати бідна кріпачка своїй дитині? Хіба що ласку, пісню. Та помолитися за неї, а її долю. Тільки уві сні вона могла мріяти про те, що її син стане вільною, щасливою людиною, матиме своє поле і радісно працюватиме на ньому, заведе сім'ю, діточок. Але мрії залишаються мріями, дійсність — жорстокою дійсністю. Усього кілька хвилин перепочила, а вже треба йти жати, щоб виконати норму й не заробити покарання від панського наглядача. Вірш пройнятий щирим співчуттям до героїні, її мрії близькі й самому поетові, якому теж хотілося мати сім?ю, діточок, жити в мирі та злагоді чесною працею.

«Мені́ трина́дцятий мина́ло», або N. N. («Мені тринадцятий минало…»)

В поемі немає подій. Поема являє собою роздуми ліричного героя про несправедливість і жорстокість світу, а також про лицемірство деяких людей. Ліричний герой звертається до Бога в дечому з докором, проте усвідомлюючи людську безсилість перед нещастями У своїх творах Шевченко не рідко зустрічається ідея, що, мабуть, Бог спить, інакше б не допустив несправедливість на світі (наприклад в «Княжні»). Але Шевченко-поет нарікає не стільки на долю, як на нечесність та лицемірство пануючих класів. Шевченко іронізує над вищими панівними верствами тогочасної царської Росії, які вважають, що мають право «вчити» інші народи (в даному випадку народи Кавказу), як потрібно жити і що саме вони повинні «нести» цивілізацію та культуру. Шевченко пише із неприхованим сарказмом: «ми християне; храми, школи, усе добро, сам Бог у нас»! Проте Шевченко згадує також про Сибір і тюрми в Російській імперії в яких сидять не тільки злочинці, але й політичні в'язні. Про це мовчить весь люд царської Росії, «бо благоденствує», як каже знову таки гірко сміючись Шевченко. У поемі є ремінісценція із Біблії. У грудні 1841 р. Росія підписала міжнародний трактат про заборону работоргівлі, але в самій Росії торгівля кріпаками («хрещеними» людьми) продовжувалась. З гнівом Шевченко пише про поміщиків: «Ви любите на братові, шкуру, а не душу! та й лупите по закону дочці на кожушок, байстрюкові на придане, жінці на патинки». Шевченко глузує над людьми, що в церкві моляться «за кражу, за войну, за кров, щоб братню кров пролити» і приносять отримані на війні прикраси, як пожертву Богові. Потім Шевченко звертається до свого друга Якова де Бельмена, якому присвячена поема, якому «не за Україну, а за її ката» довелось проливати свою кров і «випити з московської чаші московську отруту». Поет бажає щоб його друг витав над Україною «живою душею» і згадав його, Шевченка, перечитуючи рядки поеми

Поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження.

Історико-героїчна поема Шевченка, перший український історичний роман у віршах.
Поема зображує події народного повстання, Коліївщини, на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою. Масштабність охоплення важливих подій, велика кількість дійових осіб і драматичних картин надають твору характеру епопеї.