Рецензии на книги — Наталка Доляк

Страшна книга про страшну правду. Голод забрав мільйони життів українського народу. Висушив і положив в могилу нічим не винних людей, не лишаючи надій на порятунок ні старим, ні молодим, ні дітям. Виснажені голодом йшли на вчинки, від яких мені щораз шкірою пробігав мороз. Самотні старенькі так і помирали на самоті, не дочекавшись хоча б чиєїсь допомоги; чоловіки до останнього намагались утримувати сім'ю, роздобути бодай якусь їжу; жінки рятуючи дітей годували мертвим тілом загиблих родичів, лиш би прожити ще хоча б тиждень; а хто безсило опускав руки — божеволів, чинив самогубство, попередньо вбивши своїх дітей, лиш би не бачити як вони тануть на очах і благають про маленький шматочок хліба...

Кадри з книги намальовані уявою краяли душу. Прочитала — і ніби побачила те пекло на власні…

Було значно більше сподівань на цю книгу, та справа, мабуть, у тім, що тема заробітчанства для мене не така вже й близька. Так, багато знайомих уже давно живуть там. Так, і дурному зрозуміло, що гроші там більші. А проте я добре знаю, що гарно там, де нас нема. Та й домашній затишок і - найголовніше - родина для мене значно важливіша грошей, машин, будинків чи ще чогось матеріального. Авторка пропонує нам історії трьох жінок. Вони опинилися за кордоном із різних причин і гроші потрібні їм теж на різні потреби. Галина Сергіївна мріяла про квартиру, Наталка - про дитину, а Лариса - про те, щоб забезпечити гідне життя синові. Але їх єднають незлагоди нелегального життя й те, що чоловіки в їхньому житті траплялися все якісь не ті. Хтось тут, удома, чекає на їхні гроші. Але гроші - це не…

Щороку в останні дні листопада, коли в Україні вшановують пам'ять жертв голодомору, я читаю книгу на цю непросту тему. Частіше просто не можу. Надто болить мені ця страшна сторінка української історії.

Наталка Доляк пише про божевілля, яке охопило східну частину України в 1932-33 роках, майже з документальною точністю. Отак знищували цілі села, позбавляли людей здорового глузду, вбивали заради виконання плану чи просто з розваги. Разом із тим це цілковито художня література. Герої цікаві, яскраві, живі, і відчутно, що кожного з них авторка вистраждала.

Мені здається, це не просто історія про жахливий голод, а дещо більше - історія спадкоємності поколінь, яку не можна переривати. Лесь і Сашко - герої, що є втіленням двох поколінь: тих, хто пережив голодомор і тримає в собі страхіття того…

Той випадок коли анотація все перекрутила і подала в іншому вигляді. Так три жінки, три долі. Так були мрії, але чи знаємо ми самі про що мріємо. Галина - Хала. Як на мене роки проведені в Німеччині стали для неї щасливішими, ніж би вона ці роки прожила у Києві. Вона мала можливість ходити на виставки, у кіно, гуляти містом. У неї з'явились нові друзі. Не було б цього у неї в Києві, син би відбирав все до копійки, постійно з ним би стикалась. А так за всі роки лише один раз пересіклися. Так віддала йому частину грошей. Але саме головне нічого б його не змінило, бо вони з батьком упустили його ще в дитинстві. Наталка - Таша. Також по своєму отримала в Німеччині краще життя. Бо що чекала її на Україні, гулятика і пиятика чоловіка. Гадаю вона б його не вигнала, і продовжувала б тягти цей…

Кожна жінка мріє про краще життя для себе, для своєї сім’ї, для своїх близьких. І кожна шукає шлях до цієї мрії по-своєму. Три українки, про яких йдеться в романі, вирішили шукати своє щастя на батьківщині. Але лише одна досягнула мети. Кожна з нас була у безвиході і здавалось, що там, за кордоном, може бути щось краще. Але це не завжди краще. Часто це просто інакше. І так само доводиться тяжко працювати, переборювати різні перепони. Одна, маючи вищу освіту, повинна була доглядати за божевільною старенькою німкенею. А вдома її вже не чекав син, бо навіть виписав з власної квартири. Таша залишила вдома чоловіка, хотіла зароби для здійснення своєї мрії – всиновити дитину, і теж залишилась назавжди на чужині. Лише наймолодша Лариса змогла втілили свої прагнення. Та якою ціною. Від роману…

Книга на таку гостру тему, як заробітчанство. Три жінки з різними характерами і різними долями вимушені податися в чужу країну, для того, щоб у своїй їм та їхнім рідним було легше жити. Галина-Халла мріє заробити на власне житло, після того, як власний син з дружиною виставили її з її ж квартири. Наталка-Таша хоче добудувати будинок, і взяти дитинку з дитячого будинку, бо ж завжди мріяла про велику щасливу сім'ю. Лариса-Лаура має і житло і синочка, але немає достатку, а так хочеться, щоб твоя дитина була не гірша за інших... І от вони вирушають в пошуках щастя і заробітку на чужину. Але, як кажуть, людина крутить, а Бог розкручує... Не все йде по плану в наших героїнь, а точніше, все йде не по плану, і такі сюрпризи підносить їм доля, що, мама, не горюй! Але разом з тим приходить і…

Достатньо життєва історія про роботу за кордоном, про важкі долі трьох жінок. Чужина. Що чекає там? Стабільність? Безправ'я? Або доля? Читала цю книжку тому, що вона відмічена жюрі конкурсу "Коронація слова". Не те, щоб я була в абсолютному захваті, проте книжка варта уваги.

Ну що тут скажеш? Шикарно проведений час в компанії "Шикарного життя у Вупперталі"! Легкий, цікавий, динамічний сюжет! Чудова, жива мова оповіді + дотепний, вдалий гуморестичний акомпонемент. Ця книга дасть змогу розслабитися і привід посміхнутися кілька десятків разів.

Студентка Зоя Кирпач, попри супротив батьків, їде по програмі обміну до Німеччини. Але неприємності починають переслідувати дівчину вже з перших днів - від неї відмовляється "названа" родина. Зусиллям волонтерів їй знаходять нову обитель, і не просту , а... золоту - аристократи у всій красі (з купою таємниць, заскоків і проблем), де українка повинна працювати нянею шестирічного хлопчика. В домі вона знайомиться із парою-трійкою інтернаціональної прислуги - хорватською куховаркою (за яку окрема подяка авторці - Ведрана…

Так собі. Скільки їх вже, таких книжок? На цю тему заробітків, закордонних пошуків кращої долі і т.д... Нічого особливого. Якщо не прочитаєте, нічого не втратите.

"Чорна дошка"

Таке страшне слово "Голодомор"! Уві снах Сашко бачить вимушених голодом людей, жінку з дітьми, які зазирають йому в обличчя. Прадід Сашка - один із них, жертва Голодомору!

Люди, які були зморені Голодомором в Східній Україні, по селах є, а від голоду в Україні померло близько 10-ти мільйонів людей по селах, вони, фактично, - Святі Люди, - казав наш священник парохіяльний. А щоб іще було переконливіша їхня Святість: потрібно щоб вони свої останні слова, вимовили в Ім'я Святості Святого Бога!!!

В Україні, кожного року, на свято архангела Михаїла, кожен Свідомий Українець, сім'ї в Україні запалюють і ставлять на підвіконнику свічки - в знак поваги до пам'яті людей, померлих в часи Голодомору (-ів): 1921 - 2-3 мільйони людей померло, 1932-1933 роки: близько 10 мільйонів людей…

Як мене дратувала безхарактерність головної героїні, її в*ялість та байдужість і ця постійно тенденція "пливсти за течією!" От багато що дратувало, але полишити читання не могла - читається дуже просто та швидко. Сюжет не має нічого надзвичайного. Якщо все, викладене в книзі, справді з життя авторки - то вона, правда, молодець.

Це правдива книга про жінок і їхні долі... Не знайшовши собі місця на батьківщині, гнані нещасливою долею і безгрошів’ям, Галина, Наталка та Лариса їдуть на нелегальні заробітки за кордон. Вони тепер мають красиві нові імена — Халла, Таша й Лаура — і пристойну, як на свої мірки, зарплату. Це історія про справжніх жінок, які вміють і гарувати, і відпочивати, і любити, і страждати. Які знають і впізнають Вівальді, читають Толстого, захоплюються творчістю Дега...

"Але чи достатньо для щастя тисячі євро на місяць?" - саме на це питання дає відповідь книга.

Книга змушує подивитися на «гастарбайтерство» з іншого боку. Наталка Доляк в своєму романі показує, як воно бути українцем за кордоном. Тут ти громадянин! Тут ти господар (навіть якщо не займаєш високих посад). А там… А там ти – негострий…

На мою особисту думку , еміграція - це страшно. Ким буде емігрант в чужій країні? Чорноробочим. Прислужником. Доглядальницею. В кращому випадку – працюватиме на сезонних с/г роботах. Все. Це стеля закордонної «кар»єри». Звісно ,якщо людина фахівець і володіє мовою, то перспективи у неї кращі. Але таких не багато. Більшість їде працювати на роботах, що не передбачають кваліфікації працівників. Скільки я переслухала історій про закордонні заробітки! Купа знайомих шукали і шукають кращого життя і Польщі, Чехії, США. Хтось лишається там, працюють і їх, за їх словами влаштовує таке життя. А багато повертаються ні з чим. Після довгих поневірянь. Після того, як їх обдурили і не заплатили за роботу тощо. Та з героями Н.Доляк сталася трішки інша історія. Вони не шукали роботу за кордоном (…

Дуже сумна книга. Радісного в ній майже нічого немає, як і немає надії, хоча автор так не вважає. І це при тому, що головні героїні досить непогано, порівняно з іншими, влаштувались на чужині. Вони мають постійний заробіток і дах над головою. Так "пощастило" далеко не всім. Трагедія цих людей у тому, що насправді там вони абсолютно чужі, чужими вони стають і в себе вдома. І ніякий джайв цьому не допоможе. Так було, так є. Нехай вже так не буде.

Напевне найважча книга з усіх мною прочитаних...Читала з комком в горлі...Найстрашніше це те,що все це не видумка..а реальність...

Эта книга хороша уже тем, что раскрывает - пусть и несколько приукрашенно - историю такой персоны в истории Украины, которая, безусловно, достойна упоминания, но о которой мало кто знает даже среди украинцев, не говоря уже об иностранцах. Поэтому стоит помнить о том, что книга хорошая и достойна прочтения - я это говорю со всей прямотой человека, который, мягко говоря, настороженно относится к современной литературе, в том числе и украинской. Но я изменил бы себе, если бы не начал придираться к мелочам, ведь правда? Так вот, писательница две трети книги уделила именно англо-бурской войне, при этом сам Покос как главное действующее лицо мелькает за всё это время буквально десяток-другой раз, и то - в эпизодах. А дальше всё идёт галопом по Европам - вот он в Англии, вот он в Украине, а вот…

Кожна свідома людина просто зобов"язана прочитати "Чорну дошку"! Таку страшну сторінку історії України просто неможливо перегорнути і забути. Про неї потрібно пам"ятати і НІКОЛИ не дати повторитися їй. Страшна правда, страшна книга. Страшна і одночасно правдива...Хоч як не хочиться вірити в прочитане... Книга про безмежний страх, біль і смерть, якими пропитана кожна сторінка. Книга про велике горе українського народу, освітлене у біді жителів села Веселівка. Книга про безкарність злодіїв та убивць та кару селян-трудівників.

І тут уже завдання для неї, для її сина, для онуків, які будуть жити на так щедро здобреній кров'ю землі. Завдання не з легких - не забути, не дозволити, аби спомин про великий і нещадний Голодомор не став черговим для галочки дійством. Треба дивитись уперед. І при…

Відчувається неуміле письменницьке перо. Та книга все одно цікава. Така собі драма про жінку із дуже складною долею, яка спіткала масу бід ще до віку 25 років. Та все завершується хеппі-ендом, що пробиває на сльози.

Читаючи цю книгу, я зовсім не звертала увагу на стиль, художні прийоми та майстерність авторки. Бо вже знала, що це - її реальна історія. І коли мені щось не подобалось в поведінці того чи іншого персонажа - згадувала, що це справжня людина, без прикрас, ніхто не знає, як би я повелась на їх місці. Заробітчанство - це жах, так було і у моєму житті. Але я у романі побачила не проблему радянських емігрантів, а вбивчого вливу аб'`юзерського кохання та, пізніше, всездатності жінки заради своєї дитини. Мені не імпонує точка зору авторки щодо кохання і шлюбу. В одному з інтерв'ю вона сказала, що шлюб - то лише для глибоко релігійних людей і що в сучасному світі любов - то річ непотрібна для жінки. Та, знаючи деякі факти з біографії, і не дивуєшся, чому людина дотримується такої думки.

Історії, які не можуть залишити байдужими. Читається швидко та з задоволенням.