Цитаты из книг — Василий Симоненко

Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи!

Не вір мені Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду. Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду. Слова ясні, лише мені відомі, У бурмотіння скучне переллю, Свою усмішку у холодній втомі Бездумно, безголово утоплю. І буду нерозумно обридати, І недоречно скиглити чомусь, Але, як треба буде…

Дівчино, скажу тобі відверто, Ти не ображайсь за прямоту: Я люблю тебе таку уперту, Отаку лукаву і просту. Бо коли б зробилася другою, Хоч на мить скорилася мені, Я б тоді не бігав за тобою, Не складав би віршики-пісні Я б на тебе поглядав звисока, Сам собою чванився б: ось я! Дівчино кохана, кароока, Поки непокірна - ти…

Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде. Народ росте, і множиться, і діє Без ваших нагаїв і палаша. Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа. Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!…

В букварях ти наряджена і заспідничена, Поворозками зв’язана, ледве жива, На обличчі тремтить в тебе радість позичена, На губах скам’яніли казенні слова. Україно! Тебе я терпіти не можу, Я тебе ненавиджу чуттями всіма, Коли ти примітивна й на лубок похожа, Коли думки на лобі у тебе нема. Я люблю тебе іншу — коли ти…

Вона прийшла, непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти... Прийшла…

ПОМИЛКА Помилялись не тільки люди, Помилялись навіть святі. Згадайте: Ісус від Іуди Мав останній цілунок в житті. Ми не святі, не боги, а значить, Не варто втішати себе дарма. Але як твій промах Лиш ворог бачить,— Друзів у тебе нема!

Можна Можна вірить другові чи милій, Марить на яву чи уві сні, Білизну червневих ніжних лілій Заплітать букетами в пісні. Можна жить, а можна існувати, Можна думать - можна повторять. Та не можуть душу зігрівати, Ті, що не палають, не горять. Люди всі по-своєму уперті: Народившись омирає кожна, А живуть століття після…

СІРИЙ СОЛДАТ Жаль було маленького солдата: Карбував по вулиці він крок І вітав начальників завзято, Руку тицьнувши під козирок. Крізь холодну стриманість мундира Рвалася покора із грудей. — Не людина ти, а лялька сіра,— Бризкало у декого з очей. Дуже мудрі і занадто вільні, Втиснуті у дудочки штанів, Зиркали поблажливо…

Можна Можна вірить другові чи милій, Марить наяву чи уві сні, Білизну червневих ніжних лілій Заплітать букетами в пісні. Можна жить, а можна існувати, Можна думать — можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна, А живуть століття після…

Ти знаєш, що ти — людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи!…

У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка…

Кривлякам Не вигадуйте муки і драми, Не видавлюйте з себе сліз. Правді в очі дивіться прямо, Не відводьте погляду вниз. Не вимучуйте з себе сміху, Коли серце стогне від мук, Не благайте у долі лиха, Коли щастя іде до рук. Будьте схожі самі на себе - Чи розумні, чи просто дурні. Будьте чортом чи ангелом з небі, Тільки не…

Мені здається,— може,— я не знаю, Було і буде так у всі часи: Любов, як сонце, світу відкриває Безмежну велич людської краси.

РОВЕСНИКАМ Ми в світ прийшли успадкувати славу, Діла, і думи, й чесні мозолі, Батьків велику полум’яну справу, Що захистила правду на землі. Нам не дрімать на тихому причалі, Не виливать в кімнатній тишині Свої дрібненькі втіхи і печалі В меланхолійні вірші і пісні. Нехай серця не знають супокою, Хай обганяють мрії часу…

Немає смерті. І не ждіть — не буде. Хто хоче жить, ніколи не помре. І будуть вічно веселитись люди, І танцювать дівчата в кабаре. І в сіру ніч, коли мене не стане, Коли востаннє римою зітхну — Я не помру, лиш серце в грудях стане, Схолоне кров, а я навік засну.

Квіти люблять щасливих. У нас від нещасть вони не в'януть, а плачуть. Ви бачили, скільки вранці на них роси? Ото їхні сльози. Хто росяного ранку знайде незаплакану квітку, той буде дуже щасливий.

Я тікаю від себе, від муки і втоми, Від крикливих окатих міст. Я самотній бреду в білу папороть снів, Я зрікаюся всіх і цураюся всього, Бо хочу побути нічим. Я натомлений власною дурістю, Хвалькуватістю власною вбитий, — Я від себе втечу в білу папороть снів. Там, у снах, ніжні тигри Цілуватимуть губи мої пересохлі,…

МАТЕРІ В хаті сонячній промінь косо На долівку ляга з вікна... Твої чорні шовкові коси Припорошила вже сивина. Легкі зморшки обличчя вкрили Це життя трудового плід. Але в кожному русі — сила, В очах юності видно слід. Я таку тебе завжди бачу, Образ в серці такий несу — Материнську любов гарячу І твоєї душі красу. Я хотів…