Рецензии на книги — Артем Чапай

Книга, оставляет после прочтения много вопросов. Это статьи журналистов о событиях в Украине в феврале-декабре 2014 года (новости-то я давно уже не смотрю). Статьи о таких серьезных вещах, а вместе с тем – такие объективные, беспристрастные. Я вот так не умею и не могу. Потому что мне безумно жаль тех, кто живет сейчас в условиях войны. И тех, у кого в руках оружие. Неважно, с какой стороны. Потому что ни одна мать не рожает ребенка для этого. И я не хочу думать, что в условиях войны на поверхность вылазит всякая мразь.

Вторая половина 21 века. Мир разделяют не государственные границы между странами, а стены между зонами: зелеными (благополучными, офисными, успешными) и красными (рабочими, бедными, пролетарскими). Экономические вопросы решают корпорации, а за правопорядком следят блеквотеры.

Главный герой книги Антон Ципердюк рассказывает свою историю перехода из зеленой зоны в красную под влиянием случайно сложившихся обстоятельств. Всё начинается с того, что в прошлом успешный журналист, которого уволили из-за скандальной статьи на социальную тему, приехал к родителям в небольшой туристический городок в зеленой зоне. В описании Кей-Пи Сити несложно угадать Каменец-Подольский с его Старым городом, окруженным рекой в каньоне.

Ми перейшли старою дамбою через рiчку Смотрич i пiднялися по той бiк…

Цю книгу я придбала через інтригуючу аннотацію. Коли ж про неї ще й розповіла Ірена Карпа у Книжковому топ-7 на українському радіо, як про дуже добру книжку, мені ще більше захотілось її прочитати. Читала я її достатньо довго, бо почала читати її у досить напруженний період мого життя, але кожного разу коли я її брала у руки, я просто не могла від неї відірватись, і тільки пізня година змушувала мене відкласти її.

Головний герой кніги неандерталець Стьопа. Він простий, смішний і дуже добрий. Він вважає сапієнсів дивними, не має усіх тих упереджень, що має більшість сучасних речей і не розуміє чому деякі люди агресивні, чому деякі дорослі зриваютсья на дітях і чому тварини виступають у цирках. Він також помічає існуванні подвійної правди у багатьох сферах життя. Про усі ці речі він…

А є таке слово "оббіржалася"? Якшо є, то воно і визначає те, шо відбувалося зі мнов під час читання. Крім того в книжці маса фактів, що були геть новими для мене. Відчувається. що автор вот прям на одній хвилі з поколінням. Раджу

#Татовдекреті своєю обкладинкою і першими кількома розділами справляє враження книжки більш розважальної, ніж гостросоціальної, але потім сторінка за сторінкою стає зрозуміло, що ж саме хоче донести нам автор.

Ні, не те, що всім татам обов'язково треба йти в декрет. А те, що догляд за дитиною — справа обох батьків, а не лише матері. І той факт, що татусь з малям в суспільстві викликає захват і захоплення, а мати — не викликає нічого, бо ж так треба, і чіпляє автора.

Кілька ідей з книги:

розділ ролей, де мама з дитиною, а тато — працює — соціальний, а не природній. Природа не закладала жінкам сидіти з дітьми. постійна двоїстість почуттів — те, що супроводжує всіх батьків: від відчуття безпорадності до відчуття безумовної глибокої любові. справжні партнерські стосунки — ті, в яких немає…

Це дійсно цікаво. Це дійсно незвично. Це часто нереально смішно. Або може навіть трошки мі-мі-мі. Ну і епізодичний трах, комарі і обірвані шмотки у необмеженій кількості. Цікаве чтиво.

КОМУ ЧИТАТИ: всім окрім списку нижче. КОМУ НЕ ЧИТАТИ: людям із патологічною неприязню до ненормативної лексики та відсутності граматичної та пунктуаційної точності.

Оцінка: 9/10 (мені було цікаво.)

Ех, а так хотілося почитати якісної літератури про захоплюючі подорожі - мандри, но нє тут то било. Чапай - не письменник. Звичайно моє "Браво" цьому молодому чоловікові, що він зумів практично без фінансів здійснити подібну подорож, але книгу написати на цю тему в нього не вийшло. Я так і не зрозуміла навіщо було писати саме в такому стилі - суміш білого вірша, щоденника, коментаріїв з інтернету. Типу "такого ні в кого ще не було давай я зроблю"? Та і сам зміст слабуватий. Побачити стільки цікавинок і так сухо про них написати... Зате в Артема добре вдалися сцени, коли він був під наркотою, а ще краще сцени, де він трахав самих різноманітних дівчат. В мене тільки одне запитання до автора - скільки венеричних болячок він привіз з даної подорожі, бо немиті тіла, які трахаються без…

Чудова книжка. Люблю, коли про важливі і складні речі як-то: батьківство, шлюб, родина, кар"єра, пишуть відверто та щиро, без фальшування і гламуру, але з гумором. У автора легке перо і талант цікаво писати про те, що може пройти повз тебе в буденних клопотах. Таке собі Carpe diem без Memento mori.

Є серед чоловіків мужчини, а є тюфякі.
Оті другі, що за життєве кредо мають "якось воно буде", мене страшенно бісять