5 Порятунок всюди, де є любов.

Яка болюча і сумна книга про втрату. Читалася важко, не тому, що погано написана, а тому що тема страшна, від неї боліло серце, і це насправді, а не просто художній вислів.
Смерть дитини - що може бути страшніше? Тільки неможливість покарати того, хто заподіяв зло твоїй кровиночці.
Біль втрати такая страшна, що перехоплює подих, а спрага помсти така велика, що роздирає навпіл.
І немає ніякого виходу нізвідки. Тільки пекучий відчай роздирає серце на шматки. Та щоденник загиблої донечки, яка ніби здогадувалася про близький відхід, рве душу.

Як жити, якщо її немає? Для чого бізнес? Нащо ця розкішна жінка поруч тепер, коли немає його Оксанки? Чужа, байдужа, з думками. Що він не розділяє. Тепер не розділяє. Вона може й нічого не винна, але Анатолій уже досяг свого дна, того, від якого не тонеш, але й не піднімаєшся. Того, де лиш спогади тримають тебе на плаву.

Занурюючись у пам’ять, кожен з нас рано чи пізно торкається дна. Це коли згадувати нема чого, все найголовніше воскресло – спогад за спогадом, аж до основи, глибше – лиш дно.

Яка болюча і сумна книга про любов. Про те, що вона рятує світ, але ж і світ повинен якось їі пітримувати. І про те, що втрата ще болючіші від розуміння, що сталася вона не в момент трагедії, а за багато років до цього.
Його дівчинка страшенно переживала розлучення батьків, але не показувала цього, довіряла свої почутття щоденнику. Його Оксанка була світлом, та одного разу людина, скривджена батьками ще в дитинстві, вирішила його загасити.

Книга - предосторога. Цінуйте кожну мить з близькими. Любіть своїх дітей. Частіше дивіться їм у очі - вони не брешуть. Живіть на повну, але не для себе, для близьких.
Бережіть кожну щасливу мить. Нехай ніколи не торкнеться вас чорна хмара втрати дитяти.

Какая болезненная и печальная книга о потере. Читалась тяжело, не потому, что плохо написана, а потому что тема страшная, от нее болело сердце, и это на самом деле, а не просто художественное высказывание.
Смерть ребенка - что может быть страшнее? Только невозможность наказать того, кто причинил зло твоей кровиночке.
Боль потери такая страшная, что перехватывает дыхание, а жажда мщения так велика, что разрывает пополам.
И нет никакого выхода ниоткуда. Только жгучее отчаяние раздирает сердце на куски. И дневник погибшей дочери, которая словно догадывалась о близком уходе, рвёт душу.

Как жить, если ее нет? Для чего бизнес? Зачем эта роскошная женщина рядом, когда его нет Оксанки? Чужая, равнодушная, с мыслями, которые он не разделяет. Теперь не разделяет. Она может и ни в чём не виновата, но Анатолий уже достиг своего дна, того, от которого не тонешь, но и не поднимаешься. Того, где лишь воспоминания держат тебя на плаву.

Погружаясь в память, каждый из нас рано или поздно касается дна. Это когда вспоминать нечего, самое главное воскрешение – воспоминание за воспоминанием, вплоть до основания, глубже только дно.

Какая болезненная и печальная книга о любви. О том, что она спасает мир, но и мир должен как-то её поддерживать. И о том, что потеря ещё больнее от понимания, что произошла она не в момент трагедии, а за много лет до этого.
Его девочка ужасно переживала развод родителей, но не показывала этого, доверяла свои чувства дневнику. Его Оксанка была светом, но однажды человек, обиженный родителями ещё в детстве, решила его потушить.

Книга - предостережение. Цените каждое мгновение с близкими. Любите своих детей. Чаще смотрите им в глаза - они не врут. Живите на полную, но не для себя, для близких.
Берегите каждое счастливое мгновение. Пусть никогда не коснется вас чёрная туча потери ребёнка.