Рецензии на книги — Марко Вовчок

Как же тяжело мне дается украинская литература, я долго анализировала в чем же причина моей неприязни к ней кроме навязывания в школе и поняла когда читала эту повесть. Почему-то в отечественной литературе вечно высмеивается глупость "панов" и преподносятся мелкие люди, бедные крепостные, иногда казаки и почему-то всегда люди имеющие власть показываются недалекими, жадными, глупыми. В зарубежной литературе обычно показано все с точностью до наоборот, там герои разнообразные, есть конечно и подлецы из высших сословий, но в тоже время отлично показано благородство, достоинство образования полученного благодаря материальным благам т.д. Русская же в этом плане разнообразная совсем, есть литература на любой вкус. Мое описание подходит исключительно для классики.

В повести "Институтка"…

По названию и обложке решила, что это будет книга про какой-нибудь киевский пансион благородных девиц. Нечто вроде Чарской или Лухмановой. Вообще мимо. В сборнике две повести, объединены, наверное, по принципу "хай буде" "у главных героинь - всё через край".

Институтка. Здесь таки есть девушка, закончившая, видимо, этот самый киевский пансион. Но мы встречаемся с ней, когда она вернулась домой "к бабулечке" (а родители где? ни слова о них). С первых её шагов по родимому хутору наблюдаем дикие истерики на фоне сельской местности. У девицы явное расстройство психики и кровь графини Батори али Салтычихи в жилах. Заводится с пол-оборота, цель жизни - светские салоны и хороший доход; и как она при этом умудрилась выйти замуж за полкового доктора, я никак в толк не возьму. Еще меньше…

Любой сборник, даже очень хорошо составленный, не может быть ровным. Это моё глубокое убеждение. В данной ситуации оно вполне подтвердилось. Заглавное произведение, равно как и его продолжение, принадлежащие перу Фрэнка Стоктона, на мой взгляд, и есть самые слабые новеллы сборника. Я бы назвала его "Обещание", настолько мне понравился (до слёз) рассказ Густаво Адольфо Беккера с подзаголовком "кастильская легенда". Все новеллы сборника объединены важным, даже если и не главным в каждом отдельном рассказе, женским образом. И тут самые разнообразные характеры - влюбленные девы, преступницы, ревнивицы, женщины сомнительных принципов и т.д. Голоса, исполняющие произведения порадовали, потому что среди них есть мои любимые Герасимов, Левашев и Литвинов. Время звучания не долгое, так что вполне…

Невеличка повість про життя дівчини-кріпачки. Вже з перших рядків стає зрозуміло, як залежали тоді селяни від настрою та забаганок панів. Над ними знущались, часто навіть не вважали людьми, не кажучи вже про якусь рівність. Цікаво було подивитись на те, як це сприймали самі кріпаки. І тут автор показала декілька варіантів: хтось мовчки терпів, хтось божеволів, а хтось прагнув змін будь-якою ціною. Як завжди. Як і в наш час… Загалом вся книга – це жіночий погляд на життя українців 19 століття. Примхлива та вередлива панночка, що думає лише про власні бажання. Не бажання вчитися відразу показує її сутність. Для її вчитися – марнувати час. Ось так, навчившись лише кричати та домагатись будь-якою ціною свого, вона руйнує людські долі. Але іноді на місці руїні виростає щось краще. Тож,…

Скандальна жінка, феміністка-піонер української літератури написала книгу, у котрій, як на мене, багато чого від неї особисто. Вона хотіла бути вільною від умовностей світу, жити, як їй заманеться, і саме про таких героїв писала. Символічно, що повість присвячена Тарасові Шевченку, який теж так хотів бути вільним і так мало був таким. Мені здається, це один із небагатьох творів української літератури, у якому настільки органічно відтворено саму суть кріпацтва: ти не маєш жодних прав, цілковито залежиш від волі панів і - може, ще гірше - панн. Особливо, коли вони, як наша інститутка, - примхлива, егоїстична, лукава злюка. І пішло шкереберть не одне життя...

«Інститутка» — це оповідь від імені молодої служниці Устини. Устина все життя служить у старої пані. Але все змінюється після приїзду молодої інститутки — випускниці інституту благородних дівиць.

Виявляється, освіта дала їй не розум і ерудованість, а зверхність, пиху і злостивість. Молода пані-інститутка вибрала собі Устину за особисту служницю та влаштувала в господарстві справжній терор.

Чому так сталося? Просто зовні життя молодої пані виглядає досконало, але всередині воно наскрізь гниле.

Чи є альтернатива? Устина показує, що є.

Разом із своїм молодим чоловіком Устина покидає затишний маєток і близьких друзів. Натомість вона переїздить до міста, де багато працює, доволі мало заробляє, але відчуває себе вільною.

Що є свобода? Про це міркували і Григорій Сковорода, і Тарас Шевченко……

Що таке свобода? Працювати з ранку до ночі, практично не мати грошей, не мати свого власного куточка - це тех свобода. Всього-навсього тому, що можна у будь-який момент усе кинути. Тому що ніхто не примушує. Тому що це - для себе. Недарма кажуть, що все пізнається у порівнянні. Так, для Устини, головної героїні та оповідачки повісті, така свобода була найсолодшою після усього, що вона натерпілася від молодої панночки-інститутки. Про панночку - окремо. На диво відразливий образ. Поверхнева, егоїстична, лукава жінка, з бабусею та гостями - привітна, ласкава щебетушечка, а вдома - злобна зміюка. Не вміє любити, поступатися, слухати, проявляти хоч якісь справжні, щирі почуття. Ще Квітка писав про те, що кріпаччина - це не так вже і погано, якщо пан добрий. Полковий лікар був добрим паном, і…

Забавная такая книжка. Продолжает традиции Михаила Евграфовича в деле разоблачения всего скотоподобия русского причта.

Написана от лица некоего деревенского священника невысокого ранга. Он вспоминает свое детство, проведенное в среде церковников. Описывает людей и события, которые тогда происходили в их среде. Ну, события такие обычные, житейские - совершение треб, подсчет приношений от прихожан, их дележ (в пользу священника, он бессовестно обирал как прихожан, так и свой причт). Но в общем-то в центре повествования, разбитого на две части, стоит свадьба поповской младшей дочери + предыдущие и последующие события. В первой части показывается, что и на всесильного попа можно найти управу. Но победа над ним оказывается пирровой. И старшей поповской дочери (умнице и красавице) с ее…

Читая эти рассказы, я поняла, что еще не читала ничего подобного. Вся русская литература, которая попадала мне в руки до этого, описывала жизнь дворян, горожан, помещиков, еще каких-то людей, но вот о крестьянах, а тем более крепостных, не читала ничего. И вот мне на голову упали Проблемы. Проблемы крепостничества как такового, того, что детей просто так, по воле барских детей, забирают у родителей и превращают в Игрушечек, того, какими жестокими бывают люди к тем, кто находится на ступеньку выше на социальной лестнице. И общечеловеческие проблемы тоже: равнодушие родителей к своим детям и попытки откупиться конфетами и игрушками (как актуально, а ведь полтора столетия прошло), о том, что человеку нужно какое-то призвание, дело, иначе он увядает. Русский язык Марко Вовчок такой же…

Почитала я оповідання з цієї збірки, і накрило мене почуття повної і безповоротної безвиході. Насправді, там про страшні речі. Про те, як бідну жінку гонять на панщину, а її хвора малесенька дитина, залишена на свекра, помирає. А він думає, що спить. Про те, що молоду дівчину можуть забрати прямо з двору, знущаются, осоромлюють, везуть десь далеко, розтоптують, і вона помирає. Про те, як у молодої жінки забирають спочатку свободу, потім чоловіка, а потім - дітей, і вона знову ж таки помирає серед чужого люду. Всі жахи кріпаччини у всій красі. Смуток та похмурість, що безроздільно панують у кріпацьких селах. Але цього Марку Вовчку показалося мало. Тому вона написала ще про силуване заміжжя, що закінчується смертю дівчини. Про жорстоких чоловіків, що вбивають своїх дружин. Про свекрух,…

Сказка понравилась, читалась интересно, но эмоции оставила после себя очень печальные. Эта история была написана по-мотивам песни-баллады. Песня, вероятно, тоже очень грустная. Надо попробовать в интернете поискать. Сказка рассказывает нам о несчастной нищенской доле. Когда средств для хоть более-менее нормальной жизни нет, и даже заработать их нет возможности. Перед нами вдова и мать десятерых детей, девятерых мальчиков и девочки. И живут они в крайней нужде и нищете. Вдова выбивается из сил, работая на износ, чтобы хотя бы один раз в день покормить своих детей, об одежде и прочем даже говорить не приходится. Носят то, что другие выбрасывают. Проходят трудные годы, дети подрастают, и казалось бы, уже могут помогать матери с работой и содержанием, но не тут то было. Старший брат дважды…

Нещодавно, на одному з українських інтернет-форумів обговорювалась тема традицій української сім'ї. Так от один пункт був про те, що в українській сім'ї, часто дружина "пилить" свого чоловіка. :) Про це й дане оповіданнячко, в якому йдеться про сувору українську жінку, що навіть самого чорта здатна "запиляти". Нащо їй там якісь хати підпалені чи тварини не в гуморі?! Чорта їй подавай! ;)

Хоча, мабуть, і про те, що любов таки сильніша за будь-яке зло, проникне у найбільш тверде серце, і від пазурів недобросовісної любки постраждати може будь-хто.

Раніше в українській літературі було так: якщо кохання - то щире, вірне і жертовне, якщо розлука - то через якісь зовнішні або внутрішні негаразди. А тут виявляється, що існує і хороша, працьовита, весела, але нелюба жінка. Що спокійного, безтурботного сімейного гніздечка, де тебе завжди чекають, люблять і вітають добрим словом, для щастя мало. Що дівчина з панського двору, яка плаче, жалується на свою долю, краща од спокійної, завжди веселенької і покірної дружини. Настільки краща, що дружину можна і вбити, аби не заважала щастю двох закоханих. Та чи будуть вони таким чином щасливими? Як буде себе почувати злодій? Як поводитиметься та, яка стала причиною злочину, подала ідею, підмовила? Що маємо на виході? Одну мертву людину, одну глибоко нещасну. Ну, а третя, кажуть, по вечорницях…

Читала давно, ще у школі. Чітко пам'ятаю, що мене ще довго не полишало бажання голіруч ту інститутку задушити - такою мерзенною і огидною вона здавалась. Інститутка - яскравий приклад того, що може вирости із "паненяти вередливого, зманіженого". Така, прости Господи, мажорка зразка ХІХ століття. Тема несвободи й поневолення й досі актуальна, тому - читати, читати і ще раз читати! P.S. Окрема посмертна подяка росіянці Марії Олександрівні Вілінській за те, що вона писала українською і про українців.

У повісті зображено типове життя кріпаків наприкінці 19 сторіччя.

Сидимо було день при днi у дiвочiй та робимо.

Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших, чуємо.

Молода панночка, що тількі но повернулася з навчання, не дає вільно вздохнути своїм кріпакам. У молодої дівчини адський характер, вона є справжнє стерво. За короткий час вона змусила плясати під свою дудку не тількі бабусю, але й новоспеченого чоловіка, котрий стає справжнім підкаблучником. (хоч до знайомства з нею вважався страшним гордяком, але нічого такого я за ним не примітила).

-Гляди ж, - каже пані,- як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру! -Буду, серденько, буду!

Мене дуже здивовує, як це її чоловік, полковий лікар, від неї не втік ще до весілля??

Хоче він води напитись, - вона: -Не…

Понравилась эта сказка. Она носит такой сказительский и даже исторических характер. В ней повествуется о борьбе козаков с турками. О храбром козачьем атамане Остапе. Как больно ему было смотреть на страдания своего народа, и как он вырос и возмужал и собрал войско. И первый раз пошел войной на турков, но не смог одолеть их, и его пленили и заточили в тюрьму в турецком городе. Но бежать ему помогла девушка-невольница. А потом он вернулся, захватил этот город, и спас и девушку и свою отчизну.

Шлях від кріпацтва до свободи. Саме до таких проблем, молода письменниця намагалась привернути увагу своїх читачів. Коли Марко Вовчок читала свою повість у присутності Т.Г. Шевченка та інших українських і російських діячів культури (в тому числі і у присутності І.С.Тургенєва) похвалам на її адресу не було кінця. Її твір був признаний усіма, як велике творіння та здобуток в українській літературі. Щодо мене, то звісно, я не можу не погодись із великими «умами» того часу. Письменниця вміло донесла своє бачення минулих років, висвітлюючи проблематику кріпосного права та взаємин між кріпаками і панами, їх непримиримість та протиріччя, їх умови життя, та розуміння і ставлення до нього. А для цього, як на мене, вона дуже вдало підібрала два жіночих образи, з одного боку Устину – дівчину…

Люблю таку українську літературу. Хоча багато хто закидає, що вона слізна-болюча-соплива і завжди однакова. Але таким було наше життя, так жили наші предки! Страждали, боліли, і навіть в тих складнющих соціальних умовах вчилися бачити радісні моменти та відчувати красу життя. Цей твір, відомий мені ще зі шкільної програми, завжил торкає однаково за найтонші струни душі.

Твір присвячений людині, яка як і багато інших змогла розгледіти несправедливість, що панує в світі. Однак на відміну від абсолютної більшості не змогла та не бажала миритися й уживатися з цим, а наважилась творити зміни. Людина із загостреним відчуттям справедливості та гуманності – саме так можна охарактеризувати героя даного твору й реальності, якого М. Горький назвав українським Робіном Гудом.

Эту сказку читать сложно. Сложный сам язык, стиль написания тяжелый. Сама история хорошая. Об украинском Робин Гуде. Кармелюк не мог больше терпеть несправедливость и организовал "банду", которая грабила богатых, а бедным деньги раздавала. Кармелюка несколько раз ловили, но он упорно возвращался к своему делу. Мне не понравилось, как мать усюсюкалась с сыном, когда он до всего этого был грустный. Мне не понравилось, что Кармелюк бросает свою жену с маленькой дочкой, когда уходит в "леса". А она готова идти за ним хоть куда. Хотя хорошей жизни в селе им все равно не было бы. Они жили бы в бедности, а богатые все так же наслаждались бы жизнью. Любое сопротивление начинается с мелочей. И это один из эпизодов в жизни народа, который дал надежду людям на лучшую жизнь.