Рецензии на книги — Степан Процюк

Книга для підготовленого читача. Будь-хто не може так просто взяти її до рук, розгорнути і зрозуміти. Тут потрібен багаж знань. Щоб розпізнавати в авторових натяках особистостей зі світу літератури початку ХХ століття. Щоб витримувати часові гойдалки, на які пан Степан садовить читача. Щоб у легких, ледь-ледь помітних штрихах бачити проростання ідей книжок, написаних В. Винниченком, його переживання, те, чим він живе. Щоб, урешті-решт, погоджуватися чи сперечатися з тим, як письменника та політика Володимира Винниченка бачить письменник і вчений Степан Процюк.

Це надзвичайно важка та цікава книга. Важка, бо в ній багато від філософії та психології: конкордизм, пошуки себе, елементи фройдизму. Цікава, бо, здається, сам В. Винниченко відверто говорить про себе.

Обділений любов'ю матері, він…

Ця книга й автор загалом - відкриття-здивування-позитивне враження від сучасної української літератури. Це той рідкісний вартісний твір, який не тільки вдалося видати авторові, а й включений до шкільної програми (щоправда, обов’язковим його прочитання є лише для тих, хто вивчає українську літературу поглиблено, решта учнів його прочитає, тільки якщо на нього випаде вибір вчителя). Це - третя, фінальна історія юних закоханих. Проте її окремішнє прочитання (без перших двох частин), як на мене, зовсім не псує ні сприйняття, ні враження від книги. Степан Процюк ставить перед читачами безліч проблем: дружба й кохання, любовний трикутник, пошуки себе, дитинство й світ дорослих, перші інтимні стосунки (до речі, можна було й без цього), заробітчанство, батьки і діти... Це книга, у якій є над чим…

Цю книгу не варто читати, якщо хочеться дізнатися щось нове про Стефаника. Для цього треба читати "Кров на чорній ріллі" Горака. Але є місця, де Процюк досить вправно й органічно налаштовується на нервове експресіоністичне письмо Стефаника й видає щось подібне - якраз у дусі задекларованої жанрово "психобіографії". Подекуди тягне сльозодавильними спекуляціями, а подекуди дійсно справляє сильне враження.

«Невже, все так погано в українській журналістиці?!» - запитуєш себе,прочитавши нарис Степана Процюка «Там, де поплутані кольори». Оповідь – яскрава, насичена, багата на художні засоби, проте грузне у непроглядному песимізмі. У ній відчувається прагнення письменника проникнути до глибин людської психології, вивчити причини і наслідки тих чи інших явищ, зробити певну типологізацію. Останнє вийшло в автора вкрай невдало. На його переконання, в Україні існує лише три типи журналістів: чесний, проте надзвичайно нещасний, з цілою купою комплексів і сумнівів журналіст Х; продажний і благополучний(принаймні ззовні) журналіст Y та найпоширеніший(на думку його самого) журналіст Z – сіра посередність. З таким переліком важко говорити про формування адекватної громадської думки. Та й модель…

Чудова книга! Степан Процюк від першої і до останньої сторінки заводить читача у глибинний, трагічний та незбагненний світ талановитого українського письменника. Звичайно, все це не без авторського домислу. Але, подивившись на фото самого Василя Стефаника, справді бачиш людину зі смутними очима, яка надає перевагу тільки "чорному та білому кольорам", любить готично, але завжди вишукано одягатися, проте без перебільшення і манірності; має вроджену харизму, разом з тим простий у спілкуванні і не цурається селянської роботи.

Це людина з родвоєнням, а інколи і розтроєнням власного "Я", яку все життя супроводжувала туга, печаль та страждання... А також символ життя і смерті - троянда.

ПРИСУТСТВУЮТ СПОЙЛЕРЫ Скорее всего,на эту книгу я бы и никогда не обратила внимания,если б не список литературы на лето.Решила прочесть,ведь задано.Пошла в библиотеку,взяла.Первый признак , который меня насторожил формат книги:много рисунков,огромный шрифт.Весьма удивилась,но не предала значения.После прочтения осталась неприятно удивлена.Ведь ребятам из повести около 15-16 лет(если они десятиклассники),но любовь и события как будто из детского сада.Довольно много ненужных акцентов на детали(знаки зодиака,а также непонятно для чего рассказали про отца-заробитчанина ).Также судя потому что каждый день им снились сны,то они экстрасенсы. Довольно бессмысленная книга.Насколько,я поняла нам пытались рассказать о трудностях первой любви в подростковом возрасте,но мне как подростку(13…