Рецензии на книги — Марина Гримич

Уже традиційно купую книжку, яку дуже-дуже хочу прочитати, і вона одразу з’являється в електронному вигляді. Проте в цьому випадку зовсім не шкодую, адже моя книга - останній примірник цього роману в книгарні - стала чи не найрадіснішою подією під час останніх - вельми не радісних - відвідин столиці України. Попри всі негаразди, мене просто гріла думка про те, що в сумочці на мене чекає "Клавка") А ще я впевнена, що обов’язково повернуся до цієї книги через деякий час. Поки що цей роман, прочитаний 16 днів тому, усе ще не відпускає. Мабуть, тому в липні встановлюю страшний антирекорд - поки лиш 3 прочитані книги з традиційних 10-12. "Клавка" манила мене перш за все як учителя-філолога. Незважаючи на порівняно невисокий рейтинг книг авторки, я сподівалася, що як доктор історичних наук,…

Нарешті завершила цей читацький "довгобуд". Читала Слухала роман майже 3 місяці. Отак буває, коли нема можливості читати паперове видання й залишитися хоч на пів годинки сам-на-сам із собою, бо насідали то справи, то думки... Та врешті книга прочитана-прослухана, і маю сказати, що сподобалася вона мені навіть більше за попередню ("Клавку"). "Клавка" залишила по собі чимало питань, які просто дратували читацьку цікавість. "Юра" дав на них відповіді. Адже нарешті стає зрозумілою роль у її житті й Баратинського, й Бакланова. А там вже її життєвий вибір продиктував плин її подальшої долі. Та - найголовніше - Клавка не стала звичайною номенклатурною дружиною, чого я підсвідомо побоювалася. Вона й далі працювала в колі письменників (навіть сама замислювалася про письменництво), і часом її…

Зовсім не така Марина Гримич, до якої я звикла. Колоритно, іронічно, з гумором вона написала про те, як живеться українкам у Лівані. Де вони в ситуації не лише міжкультурної, міжетнічної взаємодії, але й внутрішньої міжконфесійної комунікації. Де їхні чоловіки - з одного боку голови сімейств, часто з кількома дружинами, а з іншого - матусині синочки. А вже свекруха - вона всюди свекруха.

Дуже цікавими були "фейсбучні" повідомлення- анонімні сповіді-одкровення ажнабій. Саме вони насамперед "зробили" атмосферу Лівану. І, звісно, "Тисяча і одна ніч" - історія на віки і навіки. Дуже мудро шукати відповіді у таких надчасових речах.

Збиралися читати цю книжку в кк, але справа до неї так і не дійшла, а я вирішила прочитати, бо це гаряча новинка цьогорічного арсеналу, яка розліталася як гарячі пиріжки. Я роздумувала, чи купити на папері, чи взяти в когось почитати, потім знайшла її на гуглбукс, так що раджу, вона там ще й суттєво дешевше, ніж в паперовому вигляді.

Клавка - це молода дівчина, їй 26, вона секретарка в Спілці письменників у Києві. Дія відбувається в 1947 році, в повоєнному Києві. Багато будинків поруйновані, місто оговтується після війни, руйнувань, панування німців і визволення радянськими військами. Багато чоловіків не повернулися з війни, а ті, що вижили, часто мають посттравматичні розлади, і жінки ставляться до можливих істерик чи неадекватної поведінки з розумінням. Тобто чоловіки - на вагу золота.…

Наприкінці ХІХ століття із галичанських сіл Австро-Угорщини прямували до Бразилії сотні мігрантів. А все тому, що існувала легенда. Нібито кронпринц Рудольф не загинув, а лише зімітував своє самогубство, бо розчарувався у імперії і хотів побудувати ідеальне суспільство у незвіданих лісах, подалі від сучасного світу. Простий люд любив Рудольфа, то ж залюбки рушав слідом за ним у краще майбутнє. Так і почали виникати у південно-американській країні українські колонії. Оселялися цілими селами! Але найбільшої слави зазнала колонія Нова Австрія. Бо та сама легенда оповідала, що це і є осередок кращого майбутнього «від Рудольфа». І дійсно, саме Нова Австрія здобулася орати та вирощувати пшеницю, мала свій млин, куди звозили збіжжя з усюд, ярмаркували, мали школу, церкву. Та навіть…

Спочатку прочитала Клавку, й майже одразу прослухала другу частину - Юра. Хоч авторка й пише, що ця книга самостійна, й хоч герої ті ж самі вона може бути самостійною. Якщо дивитися з точки героя - Юрка, то так. А от якщо ви читали першу книгу, то вам обов'язково треба читати другу частину щоб дізнатися кого ж у чоловіки вибрала Клавка. Якщо чесно, то ця частина дуже скомканою вийшла у авторки. Бо в першій книжці є натяк на загадку її матері та чоловіка, який її кохав. А в другій частині про це ані слова. А от про шістедисяті роки й тих кого називали шістедесятники написано добре. Хоча мало. В доволі невеличкий роман авторка намагалася втиснути дуже багато важливих питань для того часу. Хоча не завше це в неї виходило гармонічно, але то таке. Головне загальний пазл складено. Гадаю що…

Я бы сказала, что это оооочень занимательные размышления о смысле жизни и о смысле жизни после жизни:) Возможно, в этой книге автор и не изобрела ничего нового в плане отображения/представления того, что из себя "представляет" жизнь после смерти, но вот то КАК она это представление передала - вот это-то мне ооочень понравилось. Артем, главный персонаж новеллы, занятен, хотя немного и идеализирован - но ведь повествование идет от первого лица, то есть он, скорее сам себя и идеализирует, как и все мы сами себя ))... А с его размышления о возвращении на родину, я вообще себя полностью отождествляю, так как точно такие же мысли и у меня витали в голове, когда я возвращалась домой...

...Україна після багатьох років відсутнос­ті вразила його. Люди, які емігрували з неї, нерідко казали, що це…

На перекрестке народов выросло мировое дерево рода. И в это таинственное места возвращается ГГ. Что может открыть путешествие в дом-сказку? Какие тайны откроет память? И что подарят люди которых давно нет в твоей жизни, а то и в этом мире? Иногда у меня пробегал мороз по коже от этой книги. В общем - это хороший пример украинского магического реализма.

На перехресті народів виросло світове дерево роду. І в це таємниче місця повертається ГГ. Що може відкрити подорож у дім-казку? Які таємниці відкриє пам'ять? І що подарують люди яких давно нема в твоєму житті, а то і на цьому світі? Подеколи в мене пробігав мороз поза шкірою від цієї книги. Загалом - це хороший приклад українського магічного реалізму. Відчуття на рівні спогадів, переживання забутого і воскресіння втраченого. Хочу сказати…

Неймовірно! Чудово, класно, захопливо. Я могла б іще довго підбирати схвальні епітети, але простіше сказати, що давно я не читала чогось такого, що мене б настільки закохало в себе. Ця історія -- просто чудо.

Я вже багато разів говорила, що мені дуже подобаються сучасні книги, у яких події відбуваються за часів СРСР. Навіть не знаю, чому мене настільки приваблює цей період. Певно, через те, що він такий неоднозначний і найбільш наближений за часом до нашого сучасного життя. Ця історія не стала винятком.

Головна героїня -- дівчина Клавка -- донька розстріляних "ворогів народу". Вона живе в комуналці зі старою вчителькою музики та фронтовиком-інвалідом. Долі її сусідів склалися не дуже гарно, але дівчина чим може намагається допомогти їм -- купує пиріжки, розмовляє, заспокоює. Це й підкупає…

Навпрочуд емоційний роман. Як сказала сама письменниця: "Роман "Фріда" – це моє освідчення в коханні до культури українських містечок". "Дім-дерево", що знаходиться на вул. Торговій, 4 у Бердичеві якраз і є тим клубочком, тою рятівною ниточкою, потягнувши за яку, Ірина розпочинає відкривати занавісу над своїм минулим. Вона починає розуміти вчинки колишніх мешканців, тогодішнє життя, що призводить до її власного самопізнання. Такий собі лабіринт, у якому Фріда таки знаходить вихід. P.S.Місто Бердичів обране невипадково. Воно є колоритним по національному складу, що досить вдало змальовано у романі, особливо життя євреїв.

У червоній машині були: ажнабія-1, двоє чоловіків, джин із електронної сигарети і собачка. ⠀ Завдання: знайти ажнабію-2. ⠀ Книга, що виявляється більшим, ніж здається на перший погляд. Звісно, вона легко читається - 170 сторінок підуть за один вечір. Та за буденними подіями видно глибину - моментами авторка відкриває завісу, щоб можна було побачити: Вірунчик (ажнабія-2) зникає не просто так, українки-ажнабії-іноземки у Лівані живуть у стані постійного компромісу, так само, як і їхні чоловіки, "ідеальна" східна казка при ближчому розгляді виявляється не такою перфектною... ⠀ "Ажнабію" можна зчитати двома способами: як прозу для відпочинку і як прозу, з якої знімається перший шар, відкриваючи підтекст. Та у будь-якому випадку це колоритна, жвава і захоплива книга, у якій "живе" Ліван з…

Зараз майже що дня в морі, хоча навіть і там на одинці вже не побудеш з книгою. До книжкового магазину все ніяк не доберуся, тому читаю книги, які вже колись читала і які солона морська вода часу вже трохи виїла із моєї голови. Та й взагалі, як показує практика деякі книги варто перечитувати, адже з плином часу все сприймається по іншому. З початком Євро 2012 політичні проблеми нашої держави в певній мірі для середньостатистичного українця відійшли на другий план, але Євро закінчилося, ы ми у цій країні далі живемо, хоч можна звичайно махнути через море в Туреччину чи Грузію, але що ж там робити? Краще ніж вдома ніде не буде. Це факт. В контексті майбутніх ы минулих, загалом всых політичних виборів радла б прочитати "Варфоломієву ніч", а особливо "Егоїста" абстрагуйтеся від…

Одна из трех книг, которые в последнее время мне захотелось обязательно купить, а не просто получить удовольствие от чтения и забыть. Правда так и не сложилось - сколько раз покупала, столько же раз и дарила. В книге совершенно особая атмосфера - таинственная и романтичная. Автор пишет очень живым образным языком. Книга очень женская (или женственная) - раскрывает внутренний мир человека, со всеми его скелетами в шкафу, глубинными страхами, вытесненными воспоминаниями, скрытыми мотивами, - разобравшись в которых, можно понять почему жизнь сложилась именно так и с чего начать ее менять. Это одно из главных украшений современной украинской литературы. Жизнеутверждающе, очень советую.

Мені "Юра" сподобався більше за "Клавку"

Глибший, доросліший, зріліший.

Сам герой — мов втілення зламу епох, коли ти ще весь такий з себе пристойний комуніст-комсомол, але нутром чуєш, що довкола відбувається якийсь сюр.

Книга поглинає своїм текстом та стилем, вона як машина часу, яка переміщує читача в радянський союз, дозволяє відчути його на дотик, запах, смак, настільки фактурно створено інтер'єри та настрої героїв, що не повірити в написане просто неможливо. відчувається колосальна робота авторки! Як художня, так і документально-дослідницька.

Але я б не радила читати "Юру" окремо.

Після "Клавки" таке читання для вас, як читача, має більше сенсу.

Чекаю продовження!

Дуже би хотіла такого ж роману про дев'яності

Браво! Шикарно! А головне - зовсім неочікувано. Єдиний недолік - швидко закінчилися ці 159 сторінок. Поєднано все - і містика, і давні легенди, і українська ниточка, та і просто гарний приклад для сучасної літератури та задоволення.

Книга написана у 2002 році, а дійшов час до неї у мене аж у 2015. 13 років...там ще все нічого, все ще досить таки не погано...не те, що зараз відбувається... у той час, ніхто і припустити не зміг би, що станеться з моєю рідною країною через десяток років... але повернімось до роману, досить цікаво було дізнатись про стандартні схеми так званих "піарщиків" у новоспечених чи вже іменитих політиків. Технології грязні, підступні, нахабні, нечесні, а часом і зовсім небезпечні. Так там є доля правди, але більше нагадує казку, де правда завжди перемагає. Мабуть це ситуація одна на міліон, коли звичайна амбіційна молода людина, без впливових зв`язків, купи грошей та професійної команди, перемагає на виборах, ну нехай і у забитому районі, так сказати в глибинці. Це такий собі довідник для…

Коли побачила продовження Клавки, довго не думала. Все-таки герої уже відомі, та й хотілося дізнатися, чи Бакланов таки батько Клавки чи ні. Читала в ел. вигляді.

Виявилося, що ні, що вона вийшла за нього заміж і народила сина Юру. Працює у видавництві "Молодь" і з усіх сил проштовхує до друку неугодні владі романи тоді сучасних і прогресивних письменників, які нині стали класиками. Книга і сподобалася, і ні.

З одного боку, цікаво показане життя і побут цековських номенклатурних працівників і їхніх сімей, наскільки різним було їхнє життя, і все ж більше безжурним, бо доступ до імпортних речей, поїздки до моря, дачі, різні смаколики на столі. Читаєш і дивуєшся: ну що за маячня, ну навіщо вичитувати всі ті тексти, майстерно обходячі всі можливі уявні підводні камені, щоб потім не…

Загалом непогано показано реалії повоєнного  літпроцесу, але якщо говорити щодо художньої складової  то є чимало моментів коли просто не віриш головній героїні. Більше того, здавалося б книга про реалії післявоєнного літературного процесу, але найсильнішим моментом тексту  для мене була сцена взагалі не пов’язана з літературою чи літпроцесом.

Культура Лівану огорнула своєю самобутністю. Тотальне занурення у традиції, історію та побут ліванців. Було так цікаво, з розряду - проковтнула і хочеш добавки.

Приємно, сумно й смішно споглядати, як дві українки вживаються у новій країні, про казуси й випадкові невипадковості. За час читання можна було вивчити ньюанси мови, деколи брови підлітали до гори. Наприклад, як укаїнські імена переінакшують або, що пишуть арабськими літерами додаючи цифри, бо їм мало букв.

Марина Гримич взяла дуже цікаву казкову основу і показала світу цю шикарну книгу.

Ласкаво просимо до повоєнного Києва!

Я знову повернулась у своє звичне середовище! Бодай на одну книжку. Аж захотілось взяти до рук підручник з історії української літератури першої половини ХХ сторіччя, згадати все, як там було. «Клавка» повертає у минуле, переді мною знову постали видатні метри післявоєнної української літератури – Рильський, Яновський, Малишко, Сосюра та інші. Я поспілкувалась з ними, сходила на Пленум 1947 року, відпочила з письменниками на ірпінських дачах, проводила вечори в РОЛІТі в компанії інтелігентів та просто своїх людей.

Книжка, яка дозволить вам побачити Спілку письменників із середини. Ви станете не тільки ближчими до самих авторів, а й зрозумієте, чим вони жили, як розважались, про що писали, чому критикували один одного. Опинитесь у вирі пліток та…