Юрий Андрухович — новинки

Дні молодого українського поета Отто фон Ф., студента Літературного інституту в Москві, наповнені безконечними пиятиками з друзями і нестримними сексуальними пригодами. Аж доки однієї суботи звичне «водіння кози» не приводить поета в підземелля московського метро, де він стає свідком жахливого симпозіуму відомих мерців. Відтепер Отто фон Ф. мусить рятувати не лише власне життя від КДБ, а й власний квиток на поїзд, яким має дістатися рідного Києва.

Книжка містить чотирнадять есе семи українських та семи німецьких сучасних літераторів і покликана зберегти думки, переконання, позиції, оцінки та художній аналіз життя і творчості Пауля Целана – одного із найзнаковіших німецькомовних поетів минулого століття. Написані різними поетами із різних країн, есе перегукуються між собою, підхоплюють раніше озвучену думку, продовжують її та поглиблюють. Зібрані під однією обкладинкою, ці тексти відображають сприйняття Пауля Целана літераторами ХХІ століття, через 50 років після смерті поета.

Есе для антології були написані в рамках проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» такими авторами:

Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Катерина Калитко, Андрій Любка, Таня Малярчук, Ігор Померанцев, Нора Боссонг, Александру Булуц, Рон Вінклер, Даніела Данц, Клаус Райхерт, Йоко Тавада, Макс Чоллек.

Упорядниця антології – Євгенія Лопата

«Лексикон інтимних міст» – один із найбільших за обсягом творів Юрія Андруховича. Невтомний мандрівник Україною, Європою, Америкою, автор розповідає нам 111 історій про 111 міст, з якими йому пощастило пережити щасливі й не дуже, але завжди інтимні – у широкому значенні цього слова – пригоди. Розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами, ці різножанрові тексти – від есе й оповідань до віршів у прозі – разом становлять автобіографічний атлас світу письменника. Крім того, кожна «лексиконна» пригода є чітко вписаною не лише у просторові, а й у часові координати, що дає змогу читачеві здійснити слідом за автором 111 приватно-історичних стрибків від середини 60-х років минулого століття до наших днів. Навряд чи варто очікувати від цього атласу, цього вкрай суб’єктивного «посібника з геопоетики і космополітики» об’єктивних характеристик Києва і Львова, Москви і Варшави, Нью-Йорка і Єнакієвого. Але в ньому напевно можна знайти художньо важливіші речі: атмосферу, настрій, образи, запахи й смаки улюблених міст і місць, як вони закарбувалися у пам’яті автора. А також миттєві спостереження і глибші рефлексії, ліричність і смуток, іронію і сарказм – тобто усе те, завдяки чому наше спілкування зі світом набуває ознак інтимності.

Як і в «реальній дійсності», ще одна революція зазнала поразки. Можливо, тому, що втратила свого загадкового лідера. Йосип Ротський (не плутати ні з Йосіфом Бродським, ні з Йозефом Ротом), музичний герой барикад, змушений хоч кудись утікати, приміряючи на себе долю багатьох інших Йосипів. Його переслідують, і режимні спецслужби – це лише пів біди. Є ще недоречна любов, з якою не звладати, і банківська таємниця, з якою не впоратися. В’язничний досвід і мимовільно успішний теракт. А також розум і забуття, сміх і темрява, холод і пекло, іронія і щем. Останній сховок, звідки дозволено вести нічний етер. Чи справді останній?..

«Радіо Ніч» – найгостросюжетніший, а водночас найліричніший твір Юрія Андруховича. Простір, у якому авантюрний роман зустрічається з фентезі, а Девід Бові – з мандрівними музикантами Середньовіччя.

„Любовниците на Юстиция“ е шарена литературна мозайка, разположена насред галицийската действителност, в която с ирония и хумор се преплитат пикаресковият романен стил, детективски загадки и реални исторически събития. С виртуозни композиционни и стилистични похвати Андрухович описва осемте различни истории и ги събира в един завършен литературен продукт. Последната половинка остава за любопитството на читателя.

«Коханці Юстиції» — паранормальний роман, у якому окремі життєписи з притаманною автору композиційно-стилістичною майстерністю об’єднуються в художню цілість і аж волають про восьми-з-половиною-серійну кінематографічну реалізацію. Родинно-побутові і політичні вбивства, зґвалтування і грабунки, розбещення малолітніх і загадкове відокремлення голови, ідейні зради і зради заради ідеї, закладені різним дияволам душі й не завжди справедливі, але часто жахливі покарання. Чого ще треба, щоб читач відчув себе благим і з насолодою усвідомив свою моральну перевагу над нещасними коханцями примхливої Юстиції? Та вже — за старою доброю традицією — й над автором, якому спало на думку увічнити таких пропащих істот.

«Ворохтаріум» — це неквапливі розмови трьох давніх друзів. Розмови настільки відверті та влучні, що хочеться сидіти поряд, слухати і долучатися — коментарем, посмішкою, мовчазним розумінням. Бо цю бесіду ведуть Юрій Андрухович, Олександр Бойченко та Орест Друль.

Про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.

Підслухати ці бесіди — значить глибше пірнути у творчість митців, зазирнути у внутрішню кухню літературного процесу і, можливо, стати його учасником. Хай і дистанційно.

«Коханці Юстиції» – паранормальний роман, у якому окремі життєписи з притаманною автору композиційно-стилістичною майстерністю об’єднуються в художню цілість і аж волають про восьми-з-половиною-серійну кінематографічну реалізацію. ­Родинно-побутові і політичні вбивства, зґвалтування і грабунки, розбещення малолітніх і загадкове відокремлення голови, ідейні зради і зради заради ідеї, закладені різним дияволам душі й не завжди справедливі, але часто жахливі покарання. Чого ще треба, щоб читач відчув себе благим і з насолодою усвідомив свою моральну перевагу над нещасними коханцями примхливої Юстиції? Та вже – за старою доброю традицією – й над автором, якому спало на думку увічнити таких пропащих істот.

Львів — то місто не лише нашої історії (а вона в нас доволі суперечлива і химерна), Львів — то місто життєвих історій, звичайних приватних сюжетів з життя різних людей, і далеко не лише львів’ян. Він на багатьох із нас має містичний вплив, він знає стільки таємниць! Кожна кам’яниця — то ще й сцена, лаштунки, декорації для щоденних людських драм і комедій. В авторському проекті Мар’яни Савки «То є Львів: колекція міських історій» зібрано 23 розповіді про місто, яке не залишає байдужим. Між цими історіями, як і між поколіннями авторів, можна прокладати місточки і шукати заховане між рядками. Це ще одна спроба відчитування міста як цікавезної…

Чому Юрій Андрухович застосовує автоцензуру? Чому ніколи не покине України? Чому вважає, що «нам усім старшенно пощастило»?.. Вибрані розмови з Юрієм Андруховичем не лише дозволять глибше пірнути в розуміння текстів письменника. Це ще й виразна картина поглядів сучасного інтелектуала на суспільно-політичні події в нашій країні. Андрухович вражає безкомпромісністю і надихає оптимізмом. Юрій Андрухович — знакова постать української літератури. Це сучасний класик, здатний творити в різних жанрах, зберігаючи власний унікальний стиль. Його погляди на життя — це погляди українського інтелектуала, не позбавленого гумору та позитиву. Про те,…

Перший роман Юрія Андруховича, опублікований у 1992 р. Оповідка про початок 90-х і такий собі український варіант бразильського карнавалу — Свято Воскресаючого Духу, на яке потрапила компанія українських поетів. Роман «Рекреації» уже давно зайняв почесне місце в пантеоні сучасної української літератури. У ньому якнайяскравіше розкрився потяг автора до гротеску і фантасмагорії. Окрім роману до збірки увійшло ще 5 оповідань.

To osobista mapa podróży Jurija Andruchowycza. Wszystkie opisywane miejsca są pretekstem, by opowiedzieć ciekawą historię, wspomnieć przyjaciół, zdradzić źródło inspiracji. Tutaj notatki z podróży i autobiograficzne detale przeplatają się z anegdotami i erudycyjnymi perełkami. Migawki ze światowych metropolii i prowincjonalnych miasteczek tworzą barwny kalejdoskop wrażeń, przeżyć i obserwacji. „Czytajcie tę książkę tak, jak będziecie mieli ochotę, w całkowicie dowolnej kolejności, otwierając ją na zupełnie dowolnej stronie, nieważne, od końca, początku czy środka. Chodzi przecież o wolność – ściśle mówiąc, z jej właśnie powodu pisałem…

У видання увійшли одні з найвідоміших прозових творів автора – "Московіада" і "Перверзія". Похмільною пивною річкою Москвою, в підземці спритно пересівши, перевеземося, тепер уже в ґондолі, до міста на воді (насправді – на вині). А там – усякі марципани, не те що вдома – тісто на воді. Ярослав Довган Юрій Андрухович повертається, вирушає в нові мандри і знову повертається. З України тим часом еміґрує чимраз більше його читачів. Великий рух східних народів на Захід триває. Московія теж не пасе задніх. Державні кордони поки що не змінилися, та хто наважиться ствердити, що так буде й надалі? Короля Олелька Другого вже давно немає…

ТСН-ки – це колонки, із якими Юрій Андрухович раз на тиждень виступає на сайті tsn.ua «Телевізійної служби новин» Каналу «1+1». Починаючи з грудня 2010 року, він опублікував їх уже близько двох сотень.
До вашої уваги – своєрідне вибране з цих щотижневих записів, розташованих у суворо хронологічній послідовності. Готуючи цю збірку, автор свідомо не вносив змістових коректив, але вважав за доцільне вказати точну дату кожної публікації. Дати тут є не тільки каркасом, але й значною мірою орієнтиром.

Юрій Андрухович український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Віце-президент Асоціації українських письменників. Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, шведською, чеською мовами й есперанто.

Упорядником книги виступив письменник Василь Карп’юк. “По суті, кожен есей – це реакція письменника на ту чи іншу подію. Для того, щоб читач не губився, в кінці видання подаємо хронологію основних етапів Євромайдану, де можна простежити розвиток, затишшя і піднесення протестів аж до повалення режиму Януковича”, – зазначив він. За його словами, тексти, які будуть розміщені у книзі, писались від початку Євромайдану в листопаді й публікувалися в періодиці. “Тарас Прохасько здебільшого рефлексує в контексті вічних цінностей, добра і зла, вчинку і стоїчності. А Іван Ципердюк найбільш буквально сприймає ситуацію і найбільше відверто…

Нового роману від Юрія Андруховича чекали вже давно, дехто навіть і чекати кинув. Утім, мабуть, ніхто не сподівався такого незвичного Андруховича - хіба тільки ті, хто усвідомлював, що виводити Андруховичеву прозу треба вже не так від бубабістської трилогії, як від "Центрально-східної ревізії" - строгого, піднесеного й скорботного роману, замаскованого під "есей". Окремі фраґменти "Дванадцяти обручів", опубліковані в "Потязі" та "Критиці", тільки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто різними, аби через ці дві точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману. Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складніше, ніж старіші його ігрові та постмодерні твори. Вона виразно менш складна і складена, натомість прозоріша й самодостатніша, себто не настільки інтертекстуальна (хоча таки інтертекстуальна), не настільки філологічно залежна (хоча таки залежна), не настільки потребує продовження й доконання в лабиринті схолій і ґлос (хоча таки потребує). Оповіддю тут керує не беззастережна логіка карнавалу, люба молодому й веселому "деміюргові", і не витончена логіка лінґвістики, звична вченому укладачеві антологій, а скептичний і парадоксально іронічний патос зрілого поета, мандрівника світами, розвідника потаємних надр Центральної і просто Европи, який прискіпливо ревізує самі підвалини і цілий фундаментальний лексикон колись баґательного і несуперечливого бубабістського парадизу. Із тієї тотальної ревізії якось непомітно та безпомильно висновується тотальна невідворотність смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої. Для епікурейця Андруховича висновок не сказати б геть зовсім неочікуваний. Зрештою, щойно він закінчив пере(у)кладати свою антологію американської поезії, а хіба О'Гара чи Ешбері не саме цього (хоча не тільки цього) навчають? Ця проза смертна онтологія, власне, і є глибинним сюжетом оповіді, найголовнішим рушієм химерного наративу, і його головним героєм - поруч із іншими дійсними й удаваними постатями, отими зникомими Цумбрунненнами, Пепами, Антоничами, Орфеями - є така собі тлінна людина, певна людина, котра пише роман, подорожує потягом між Сучавою та Бухарестом, іде собі на південь і трохи на захід, аж раптом усвідомлює, що подорож ця - "ніщо інше, як епілог. І тому цей потяг - центральноевропейський, ці кукурудзяні та соняшникові поля за вікном - Румунія, ці сміттєзвалища навколо бетонних почвар - Циганія, а ця нескінченна гориста смуга на обрії - Карпати. Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?"

До книжки Юрія Андруховича (1960) — найкультовішого сучасного українського письменника-постмодерніста і Патріарха «Бу-Ба-Бу» — увійшли «канонічні» вірші з усіх його збірок, а також знаменитий цикл «Листи в Україну». Це найповніше на сьогодні вибране поета.

Кожного з семи днів, проведених у відвертих розмовах із німецьким журналістом, Юрій Андрухович наново переживав добрячий шмат свого життя. Після таємничої загибелі журналіста в руках письменника опинилися диктофонні записи цих розповідей про найпотаємніше... Із них виринув герой книги, який здатен щиро кохати, захоплюватися геніальним і геніями. Читач отримав історію про "alter ego" великого містифікатора.

Під час перебування в Берліні в 2005-2006 році Андрухович вирішив написати шедевральний роман. Почав і ... сам знищив. Причиною тому стала якась . Робота над розшифруванням і переписуванням реальних розмов автора книги з німецьким журналістом настільки поглинула й захопила автора, що Андрухович вирішив зосередитися виключно і повністю на цьому . Написати і вважати його, на сьогоднішній момент, головною своєю книгою.