Берестечко

Давно закохана в поезії Ліни Василівни, я ніяк не можу відчути таке ж захоплення від цього історичного роману. Я не люблю отой історичний аспект, він завжди трагічний у нашого народу.
Власне, тут не так вже й багато історії - лише тло, 1651 рік. Богдан Хмельницький переживає непростий період у своєму житті. З одного боку - поразка "професійна", зрада союзників, з іншого - поразка у коханні, зрада Гелени, "змії зеленої". Його думки й переживання, сумніви, приховані прагнення, душевний біль - усе в цій книзі. Авторка дошукується причин й описує усе настільки органічно (що то значить - геній), що здається, ніби вона бачила усе на власні очі.
Трагічна доля українського народу, як завжди, знаходить відгук у душі й серці цієї письменниці та її поціновувачів.

Знайшовши цю книгу, я неабияк зрадів, тому що її пошуком в матеріальній формі я займався не один місяць. І в той же день я прочитав її, на це мені знадобилося менше двох годин, та й то, я перечитував деякі сторінки по-кілька разів, тому що не міг насолодитися тими солодкими словами, тією істиною, тими думками, які повністю співпали з моїми.

Я не перестаю дивуватися українському менталітету. Невже мій народ завжди був таким? Невже в нас одна доля на всі століття? Невже, невже, невже?? Чому саме ми? За що?

Історія не повторюється, це факт, але не в випадку українського народу. Все йде за старим сценарієм, і тут нічого не поробиш.
Саме ці думки оселилися в моїй голові, після прочитання цього історичного роману в віршах, і оселилися вони там навічно. Доречі, рима в тих віршах в мене дуже часто не складалася, що відбилося на оцінці. Можливо, Ліні Костенко було важко вести розповідь від Богдана Хмельницького та вона не до кінця зрозуміла роль його постаті в історії України, так мені особисто здалося.
Все також було дуже політизоване, що мені особисто дуже сподобалось, але хочу наголосити, що таке не кожному до смаку.

Загалом дуже не погано, мені сподобалось, я не розчарувався, але все ж таки трагічна доля українського народу... Ліна Костенко просто описала життя українського народу в сімнадцятому столітті, і доречі, геополітичне положення залишилося майже не зміним з того часу.
Але це життя, ми повині боротися до кінця!

Усі народи, а відтак і мій,
у чомусь винні, скоївши й не скоївши,
як винен той святий Варфоломій
за те Варфоломіївське побоїще.

О горе нам!.. Я вже як ті пророки,
що часом божеволіли з жалю.
Я знаю свій народ. Кляну його пороки.
Але за нього Господа молю!

А ви, що звикли роззявляти пащі,
злочинства наші множити стокрот, —
побійтесь Бога! Ви нічим не кращі
за мій сумний зацькований народ.

Я з величезним трепетом ставлюся до Ліни Костенко та її творчості. І тому, побачивши, що в другому семестрі ми проходимо її в університеті на курсі "Літературний стиль", то була дуже щаслива. (Та й узагалі, весь другоий семестр ми вивчаємо сучасну українську літературу, що не може не радувати).

Роман у віршах "Берестечко" мені сподобався. От уміє пані Ліна написати про важливе для народу простими й зрозумілими словами. І я дивуюсь, як у декілька рядочків можна вмістити стільки мудрості. Це магічний талант.

Це зовсім не розповідь про саму битву під Берестечком. Історія ведеться від імені Богдана Хмельницького. Цей твір — ніби щоденник його роздумів про все на світі (про причини поразки, про загарбницьку політику інших держав тощо).

Та крім політичних та патріотичних мотивів, у творі знайшлося місце й коханню та зраді. І це все не викликає якогось нерозуміння, бо переплітається дуже органічно.

Так просто й вишукано написано, що неможливо відірватися. Раджу.