Цитаты из книги Arc de Triomphe

Странное дело - нам всегда кажется, что если мы помогли человеку, то можем отойти в сторону; но ведь именно потом ему становится совсем невмоготу.

Что может дать один человек другому, кроме капли тепла? И что может быть больше этого

Человек никогда не может закалиться. Он может только ко многому привыкнуть.

"...Если вот так все время сидеть и о Месмане думать, ты только зря себя изведешь. И этого вполне достаточно, чтобы при следующем артобстреле тебя прихлопнуло, как муху..."

Ми разом, а надовго чи ні, хтозна. Ми разом, і цього досить. Навіщо наліплювати етикетки?

-- Кохати -- це коли хочеш разом із кимось постаріти.
-- Такого кохання я не знаю. А знаю інше: коли без когось не можеш жити.

И чего ради, собственно, живет человек?

- Ради раздумий над подомными  вопросами.

Рождаясь на свет, мы отнюдь не улыбаемся...

Завжди так виходить: зробимо комусь на крихту добра, а тоді кинемо його, коли йому найтяжче. І вважаємо, що допомогли людині.

Усе можна десь поставити. На світі вистачає місця для всього. Тільки не для людей.

Від образи можна захиститися, а від співчуття -- ні.

Забути. Яке слово! В ньому і жах, і розрада, і моторошна нереальність. Хто б міг жити, не вміючи забувати? Але хто здатен забути все, чого не хочеш пам'ятати? Уламки спогадів, що роздирають серце. Але коли втратиш усе, задля чого варто жити, стаєш вільний.

Що можна дати іншому, крім дещиці тепла? І чого більше треба?

Де ділися всі бурі серця? Розбилися об похмурі скелі буття.

Занадто голосно. Що може бути занадто голосним? Хіба тиша. Тиша, в якій тебе роздирає на шматки, наче в безповітряному просторі.

Наверно, я пустая женщина, Равик. Живу в историческую эпоху, а меня это нисколько не трогает. Я хочу счастья, хочу, чтобы жизнь не была такой трудной и мучительной. Больше ничего.

Мне не лучше и не хуже. Мне — никак.

Разве можно хоть что-то друг другу объяснить , не глядя друг другу в глаза?