4

На фоні похмурого готичного храму, розкинувши вгору плетиво гілок, візерунками гострих пальців, віковічне дерево смерті нанизує небо. Заплутані завитки його коріння глибиною сягають пекла, а простягнута вгору червоно-бура тисова крона підпирає прозорий купол раю, охороняючи врата між цим життям і майбутнім. Тис дає життя і так само легко його забирає, бо в пошрамованому часом стовбурі, тече досвід тисячі поколінь, зберігаючи таємниці предків. Тому раз в сотню років старе тисове дерево, що росте за вікном, оживає ночами, моторошно драпаючи скло вікна. Велетень-монстр пашить очима-вуглинками, недобре посміхається і надривним скрипом розповідає історії - не дуже спасенні, зате повчальні. Про те, що жадібність краще лицемірства. Або про те, що для перемоги над Злом, буває, потрібно і самому зробити підлість-другу. А падаючого - не те щоб підштовхнути, але відпустити.

Відлюдкуватому ірландському підлітку Конору - дванадцять, і живеться йому гірше всіх. Тато з новою сім'єю перебрався до Штатів. Єдина близька людина - мама і вона вмирає від раку. Перспектива жити з суворою бабусею не радує. Однокласники Конора або не помічають, або б'ють, причому головний кривдник вкладає в биття хлопчика якісь екзистенційні міркування. А тут ще жахливе дерево зі снів оживає, займаючи роль сімейного психолога. Монстр приходить у сни Конора не для того, щоб перенести його в іншу реальність, а для того, щоб змусити хлопчика зрозуміти, який несправедливий, складний і неоднозначний реальний світ. По суті, чудовисько проводить сеанси психотерапії, щоб допомогти Конору прийняти смерть матері, змиритися з недоліками батька і бабусі, не потонути в горі і страху, розібратися зі шкільним кривдником. І визнати правду.

Піддавшись стереотипам, очікуєш від монстра-оповідача передбачуваних духопідйомних історій з повчальними кінцівками, але нічого подібного. Чудовисько не карає зло, не чинить добро, не зупиняє війни і не подає бідним. Його історії - це прекрасні картинки, що оживають, про змішування добра і зла, про компроміс і про неоднозначність моралі. Його історії - про справжнє, неприкрашене життя, ці історії - дикі створення, дай їм волю, невідомо, начудять щось. Монстр і сам подібно до своїх історій - не добрий і не злий, страхітливий і співчутливий, дуже людський і дуже особистий.

«Голос монстра» - як і тис, історія одночасно завдає болю і лікує. Книга нагадує риб'ячий жир або шпинат, яким мучать маленьких дітей. Важко уявити малюка, який з доброї волі буде захоплюватись історією, де повільно і болісно помирає мати головного героя і де монстр хлопчика не заспокоює, а «виховує», щоб правильно зорієнтувати його душу. Це корисна книга, тому що пояснює важливі істини, які можуть допомогти дитині (та й дорослому) в життя. Але повчальність в ній домінує над захопливістю, він занадто серйозний і похмурий для дітей і, напевно, занадто дитячий для підлітків. Це швидше лишній привід для серйозої розмови з ними і підготовчий курс на тему «Життя - жесть». «Голос монстра» - річ для дітей того віку, коли казка, прочитана на ніч, вже не зобов'язана закінчуватися добре.