2.5

Мабуть, я таки скептик.
Для мене занадто солодко, занадто картонно-шаблонно. Патока з сиропом, шоколадом та медом. І кава у горнятку... Ідеальні та від того якісь пластикові герої, ідеальні думки та мрії, ідеальний світ. Інколи здавалось, що описаний якийсь паралельний всесвіт, де у медалі лише одна сторона-краща. Але так не буває і відчуття штучності й несправжньості не полишало від початку й до кінця.

Мені стало нудно вже на першій третині, проте не люблю не дочитувати книжки, тому намагалась читати швидко, аби це скоріше закінчилось. Можливо, не треба було починати паралельно з таким яскравим і реалістичним, просто-таки тривимірним твором «Жоростоке століття» І. Калашникова, бо контраст зіграв не на користь «Теплих історій». Але була пізня осінь, що переходить у зиму, відрядження, довга дорога в поїзді на західну Україну... Хотілось чогось атмосферного, теплого, затишного.

Героїні в історіях такі милі, «няшні» й «мімімішні», проте, здається, з претензіями на зрілість мислення, навіть інтелектуальність. Але при цьому вони носять атласні туфлі на підборах, коли «місто, останніми тижнями дуже дощове, поволі перетворювалося на майже-Венецію....». Та тут резинові чоботи будуть більш розумним варіантом! І більш затишним, безперечно. Або хоч кросівки. А ви пробували «вистукувати життєстверджуюче стакато по бруківці...» на тих же підборах? Я пробувала. На бруківці не дуже життєстверджуючи виходить. Або ці розповіді про життя в селі! Це так мило: пити каву на власному ганку, зустрічати світанок, снідати в квітучому саду, пестити кицьку.... а ще не розгинатися, прополюючи бур’яни, аби можна було зірвати м’яти, а не лободи на грядці, чистити лопатою сніг взимку, аби хоча б дістатися до вулиці (на підборах, а як же!), латати паркан.... та мало чим можна займатися, окрім як книжки в гамаку читати! Та де там, вишукані та ніжні героїні просто не можуть собі такого дозволити - не їх стиль.

Десь з середини книжки постійно ловила себе на думці, що відшукую в кожній історії відмінності від реального життя: що ще не так, чому не можу впізнати себе в жодному оповіданні, навіть якщо в ньому йдеться про мою професію, або схожу життєву ситуацію.
Можливо, я вже надто доросла для таких розповідей, можливо, не співпав настрій. Не знаю.

З позитивного: тепер я знаю, що таке цинамон))) слово зустрічалося так часто, що вирішила поцікавитися: все так просто!