4

Стиль Шопенгауера дуже простий і ясний, схоже більше на публіцистику, а не на серйозну інтелектуальну працю. Перше, що дивує, це очевидність написаного. Шопенгауер переважно пише тут про речі, які загалом очевидні, і тому над ними ніколи не задумуєшся. Напевне, це є особливість старої філософії, зараз вже навряд чи можна дозволити собі так писати.

Друге, що вражає, наївність деяких його суджень. Особливо про жінок. Я би не сказав, що це жіноненависництво, це радше просто тотальна наївність і незнання.

Також вражає те, що він називає Гегеля «шарлатаном». При цьому у нього іде дуже серйозна і очевидна аргументація про невизання геніїв і визнання шарлатанів, але оцей приклад з Гегелем робить це все комедією.

Загалом же у книзі багато цікавих думок, які можна розтягувати на афоризми, як серйозні, так і кумедні. Однак судити про філософію Шопенаугера по цій книзі, напевне, не варто. Принаймні цілісного уявлення у мене так і не склалося.