4 Серце лишилось вдома під соснами

Це історія, яка показує жахи війни і нагадує про її непохитність. Суспільство отримало з цього урок, але, на жаль, не винесло його.
Завжди тяжко читати про війну , а особливо , коли тобі ця війна знайома і яку ти бачиш за власним вікном.
Коли я читала " Тріумфальна арка " , то мені було неймовірно знайомо оце відчуття " війна наближається " і якщо чесно , то була якась легка ностальгія за тим часом , коли війни ще не було в твоєму житті.
А тут книга про війну і про те, що відчувають люди і вперше чергу солдати. І найстрашніше для мене це описи відчуттів від обстрілів та вибухів , коли я ти не просто думаєш , як тяжко герою, а коли ти знаєш , як саме це , коли його відчуття такі самі , як твої, коли ти знаєш,  що це.
Мені було неймовірно тяжко читати цю книгу , бо тяжко читати про власні емоції. " Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце" , слова , які наче про мене. Щемливо,  боляче.
Я розумію, що більше ніколи не зможу прочитати твори про війну , коли ти просто читаєш історію , а не переживаєш власні спогади- такого більше ніколи не буде.
Цитата з твору яку я запам'ятала найбільше  : " Наші кажуть , що правда на нашій стороні , а французи  кажуть , що правда у них . Так де ж правда ? " . Думаю, що правда у тих на кого напали,  а не у тих хто почали кривавий геноцид.