4

Нарешті я доповзла до цієї книжки! Вже і третій роман вийшов, а я тільки за перший взялася :)

Стокгольм кінця 18 століття. Це вам не причесане і благополучне місто, яке ми знаємо із сучасних романів, туристичних листівок та відео мандрівників. Повільно оговтуючись від великої пожежі 1751 року, це місто, яке тільки почало будувати кам’яниці для більш-менш забезпечених мешканців, а от умов для тих, хто кожен день бореться за копійчину, майже не створює: халупи десь на задвірках міста, поряд із смердючими водоймами, куди виводилися нечистоти. Саме в такому місці восени 1793 року виловлюють моторошну знахідку: безрукий та безногий труп, ще й з виколотими очима та відтятим язиком. У лавах місцевої поліції повний безлад безвладдя, коли старий начальник вже пішов, а новий ще «не дійшов». Проте розслідувати треба і за справу береться Сесіл Вінґе, найдивніший серед колег у своїй вірі у правосуддя як таке. Проблема в тому, що босс Вінґе тримається на посаді із останніх сил, а новий, більш ніж ймовірно, не дасть закінчити слідство. Тому діяти треба швидко. До того Вінґе серйозно хворий, і в управлінні роблять ставки чи дотягне він до зими. Пару Сесілові складає Мікель Кардель, однорукий сепарат-вартовий, який втратив руку на російсько-шведській війні. Цей дует, кожен із своєю життєвою трагедією, дивним чином спрацюється і навіть, як на мене, потоваришує. Ну, і, звісно, розкриє справу.

Це повноцінний історичний роман, оскільки у детективну основу вплетено багато історичних відступів. У післямові автор пише, що опрацював велику кількість матеріалу саме цього періоду, коли за рік змінилися три поліційні начальники. Саме із післямови мені стало зрозумілим навіщо у романі ціла частина присвячена жіночій в’язниці і умовам, в яких утримувалися порушниці і «порушниці» закону. Адже, поки я читала, частина про Анну Стіну видалася мені цікавою з точки зору описів життя простого люду, але не суттєвою для сюжету. Багато хто нарікає на велику кількість згадок людськи випорожнень, але ж ми говоримо про 18 століття, коли відхідним місцем була найближча стіна, а нічний горщик виливався зрання просто на вулицю. Здебільшого ґрунтові дороги, які перетворюються на місиво за першого ж дощу. Бідність, пияцтво та, як наслідок, бійки. Як можна інакше створити атмосферу? Лише правдою, якою б смердючою вона не була б.