5

З вдячністю читаю рецензії перед тим, як книгу замовити. Одне-два речення знайдуться в дописах, щоби зацікавити чи відштовхнути. Вийшло не так з книгою «Столица в огне». Попри внутрішнє відчуття та цікаві відгуки, зустріла в текстах порівняння романа Кага Отохико з романом Льва Миколайовича Толстого «Война и мир». Читати щось на кшталт «Война и мир» про спляче царство зовсім не хотілось. Тепер, коли остання сторінка японського тритомника закрита, хочу сказати - не ведіться на такі порівняння, навіть якщо в захваті від Льва Миколайовича. Хіба що жанр епопея може об’єднувати дві названі книги.

Сюжет роману «Столица в огне» будується на подіях в Токіо з 1935 по 1947 рік та концентрується на мирному житті столиці Японії. Розгортання японської армії, яка розбудовує пекло десь за кордонами держави, торкається героїв мало. Бумеранг буде летіти доволі довго, аж поки фокус війни не зміститься на саму Японію, щоби перетворити життя цивільних на пекло. То ж, якщо готові подужати три томи нелегкого тексту, не відволікайтеся. Будьте готові, що роман заволодіє думками та може вплинути на ваше світосприйняття.

Роман не про війну і мир – роман про Життя і Смерть. Життя автор досліджує в усіх видимих і невидимих кутках душі та тіла. Навіть в живому череві та анусі головного персонажа. Герої Кага Отохико не тільки розмірковують, а й постійно рухаються. Вони енергійні, в малому і великому щось розбудовують, вивчають, створюють. Вони емоційні, чуттєві, але не екзальтовані і не депресивні. Про смерть у автора також є що сказати. Крім того, що людина смертна, ми маємо тисячі приводів та засобів вбивати один одного у буденному житті. Я би сказала, що автор розкладає Homo sapiens на органи та гормони як вид, що має двояке походження – природне і духовне.

Люблю пересипання текстів прізвищами відомих письменників. Мене до прикладу, автор заохотив перечитати Томаса Манна та Данте. «Война и мир» не згадується в романі, хоча в передмові до російського видання автор досить багато і комплементарно відгукується про Толстого Л.М. І все ж, один російський класик фігурує в епопеї досить потужно. Такий висновок зробила з того, як відверто Кага Отохико описує втягування японської армії та всього японського суспільства на шлях виправдання воєнної агресії, а потім і на пряму агресію по відношенню до сусідніх країн. Здається, автор пробує пояснити світову катастрофу природою людини передусім. Наприкінці роману «Столица в огне» один з персонажів отримує в спадщину зібрання творів Достоєвського. Федір Михайлович випадає як влучна алюзія, що натякає на покаяння в спадок прийдешньому поколінню японців.

До історичних подій Другої світової війни Кага Отохико підходить дуже не скоро, спочатку здається плутано. Книга пишеться так, як іде життя головних персонажів. Йде ходою інерції допоки первісні інстинкти задовольняються. Багато що чіпляло та відштовхувало, бо не зрозуміло, йшло всупереч моєму баченню. Але довіритися автору треба з самого початку. Історія воєнних дій від «маньчжурского инцидента» в 1935 році, до капітуляції Японії в 1945-му, виписана на фактичних матеріалах, з оцінкою воєнного керівництва держави та самого імператора. В кінці епопеї хронологія подій склалася наче кубік Рубіка в руках майстра.

Читати було складно ще й тому, що не подобались персонажі. Багато хто здавався хорошим, але ніхто не повернувся лишень одним боком – неприємні риси та гидкі вчинки героїв автор приховувати не збирався. Дуже, дуже поступово я йшла до розуміння і співчуття насправді головним персонажам – дочкам Токита Рихей. Була в характері Хацуе заворожуюча поміркованість. В Нацуе приваблювала відвертість та мужність. Сестри уособлювали самі японські острови; і все, що жінки робили, було правильно, але було й те, з чим вони не могли впоратись – власна природа. Тільки не думайтещо йдеться про кохання.

Якщо зачин видається нудним та заплутаним, то у другому томі героїв супроводжують різні потрясіння. Здається, ось-ось станеться щось жахливе з персонажем, з родиною чи з усім Токіо. Але вибух вразив раптово. Кульмінація приголомшила, наче важким ударом, повернула до війни справжньої.

Побудова тексту примушує дивуватись або замислитись. Через те, що автор іноді дублював однакові ситуації з точки зору різних персонажів, герої набували індивідуальності. Зазвичай це відбувалося на побутовому рівні. Поза родиною людина ставала часткою зомбованої маси.

За фінал здається, вже написала вище.

Не мені судити переклад російський, але дещо на поверхні чіпляло. Перші сторінки, буквально перші описи, сцени та діалоги наче списані з побуту російського. Ледве не кинула читання, бо книгу купила, щоби зануритися в атмосферу Японії. Зрозуміло, що перша половина ХХ ст. не середньовічна Японія, але все ж, з понять, назв, мовлення твориться ментальність сюжету. Далі загалом було непогано, якщо не враховувати такі наприклад словосполучення: «сосед работал актером в театре разговорного жанра». Можна написати просто - актор ракуго чи майстер ракуго. «Актер театра разговорного жанра» - це все одно, що назвати суші «вертунами с рыбой» або саке – водкой.

Було б чудово побачити роман в українському перекладі. Кага Отохико прискіпливо відстежує процес зомбування суспільства, аналізує життя держави-агресора зсередини. А також буквально досліджує на історичних прикладах, як спрацьовує ефект бумерангу і в людських стосунках і в міждержавних.