2 Шарлатанство чи щирий фанатизм?

Стівен Гандрі - лікар, кардіохірург, який  вже багато років заробляє на продажі розробленої ним дієти та біологічних добавок.

Головна теза книжки полягає в тому, що рослини не хочуть, щоб їх з'їли хижаки, вони виробляють небезпечні для тварин токсини. За словами пана Стівена, роблять вони це ледь не усвідомлено, тому рослини фактично мають свою форму мислення. Лектини - рослинні токсини - Стівен Гандрі вважає причиною розвитку ВСІХ аутоімунних захворювань, а також деяких інших проблем зі здоров'ям.  Окремі механізми впливу лектинів на організм описані, проте досліджень, що доводили б безпосередньо захворювання через вживання лектинів нема - отже, головна теза лишається не доведеною.

Особливо небезпечними лікар Гандрі називає кукурудзу, картоплю, кабачки, гарбуз, огірок, помідор та соєві - адже вони походять з американського континенту, а отже, є порівняно новими для людського кишківника. Людина просто ще не навчился перероблювати їх, тому вживання буквально кількох помідорів може викликати серйозні проблеми зі здоров'ям.

Гаразд, наші мавпоподібні пращури з Євразії та Африки не пристосовані до вживання заморських новинок. Що ж, на думку лікаря Гандрі, є більш підходящим харчем? Авокадо, гуакамоле, салат ромен, локшина з водоростей та кокосова олія звісно ж.

Ще дуже небезпечним є вживання зерна - і хліба відповідно. Хоча в декількох пасажах автор згадує особливості французького , італійського раціону - у цих країнах вживають багато білого хліба, проте хворіють порівняно мало та живуть довго.  А потім виявляється, що лектини в зерні нейтралізуються дріжджами... Чому б одразу не написати, що варто вживати дріжджевий хліб? Шкода зерна ще нібито прослідковується в давньоєгипетській культурі - єгиптяни були хирляві, з черевцем, хворими зубами та діабетом. Але римляни теж переважно вживали багато хлібу - чому вони від цього не страждали?..

Те саме із бобовими, гарбузом. "Не їжте їх, вони такі жахливо шкідливі". Але потім виявляється, що лектини зникають з цих продуктів, якщо квасолю попередньо замочувати та проварювати, а гарбуз готувати у скороварці... Для чого повністю виключати їх, якщо можна просто правильно готувати? Такі гіперболізовані прийоми, порівняння деяких продуктів із бомбами, отрутою тощо  змусили мене з більшою недовірою ставитися до слів автора.

Безліч фактичних заяв автора так і лишаються без аргументації, доказова база накульгує на обидві ноги. ГМО надзвичайно шкідливе - тому що овочі стають генно модифікованими!  У декількох місцях Гандрі пише, що йому варто "повірити", а також "повірити в деякі факти буде дуже складно",  хоча фактам вірити не потрібно - їх можна приймати або ні.

Одним з головних ворогів  називає цільнозерновий хліб, коричневий рис. В якості доказу, Гандрі пише, що от в Китаї та Японії продовжують традиційно вживати тільки білис очищений рис - і вони "не страждають на ожиріння, сердцевих хвороб, діабету". Перевірте статистичні дані - із 2014 року Китай на другому місці за рівнем ожиріння в населення (після США). В Японії діабетиків 5,6%, а в Україні 6.1%.

Левову частку тексту займає самореклама - здебільшого, у формі однотипних розповідей "успіху". Складені вони за єдиним шаблоном. Пацієнт мав серйозні проблеми зі здоров'ям, інші "погані" лікарі пропонували купу ліків, операцію - але вони перейшли на "рослинну програму" лікаря Гандрі і вже за кілька місяців стали іншими особистостями, скинули 20 кіло зайвої ваги, покращили всі показники крові та подолали хвороби. Потім пацієнт вживає буквально кілька ложечок, пару штук, кілька зернинок забороненого продукту - після чого нещасні мучаться в судомах, страждають від нестерпного болю тощо. Це остаточно переконує їх в правоті "рослинної програми" - і надалі вони живуть до 105 років щасливими і здоровими.

Особливо небезпечним мені здалося, коли Гандрі призначив онкохворому "голодування на воді" - від чого пацієнт буцімто перейшов в стадію ремісії.

Кілька разів автор книжки повторює, що інші лікарі НЕ ЗНАЮТЬ і НЕ ГОВОРЯТЬ про ці речі! Хоча сам же посилається на дієтологів, авторів кількох схожих дієт.

Зрештою, друга половина книжки мені сподобалася, у ній розглядаються дослідження з користі інтервального голодування, зменшення споживання тваринного білка тощо. Справді, дуже важливо піклуватися про здорове харчування та жити в гармонії з бактеріями нашого кишківника.

Для себе я не вирішила, чи є книжка Гандрі шарлатанством чи просто історією фанатика.  Сподіваюся, інші читачі також поставляться до його ідей зі здоровим скепсисом.