5 "Одні речі забуваються, інші зникають або вмирають. Але в цьому майже немає нічого трагічного"

Про цю книгу можна говорити дуже багато, розкладаючи на цеглини, сенси і метафори. В залежності від читача вона заграє по-різному, але одне лишиться незмінним - муракамівська неспішність, увага до деталей, яку не можна не помітити, і абсолютна оригінальність.
⠀
Власне, сама вівця з'являється десь ближче до середини. Навіть не сама вівця, а натяк на неї. Головний герой кидається на її пошуки... А перед нами розгортається цікава інтерпретація ідей Достоєвського і навіть Ніцше. За це і можна любити Муракамі - він не боїться експериментувати, гратися, надавати нових відтінків, вплітати містику в реальність.
⠀
Книга про ідеї та їх носіїв, книга про самотність і розтрату творчого, інтелектуального потенціалу, книга про хаос, про посередності та рушіїв суспільного розвитку і трошки про мілітаризм.
⠀
Може здатися, що Муракамі перебільшив із кількістю закладених сенсів та пластів, але на те "Погоня за вівцею" і японська проза, щоб не бути простою.