3

Читати цю перлину сучасної української літератури мені було досить важко. Галичинські діалектизми прикрашали її як перенасичений декор, то було екзотично, але занадто, як на мій смак, навіть губилась нитка розповіді. Хтось любить роккоко та барокко, мені до смаку стриманий классицизм, але не можу не віддати належне - текст гарний.

Щодо ідеї, то вона теж справила на мене враження: показати невід'ємність, сплетенність двох різних дівчат, неможливість існування одне без одної. Ще з малечку обидві дівчинки осиротіли - у пожежі загибли їхні матері, а у Стефи ще й батько. Доктор Ангер бере до свого дому Стефанію, осиротілу дочку своєї прислуги, і віховує її наче свою доньку разом з рідною дочкою Аделею.

Стефа знає своє місце й не чурається його - вона розуміє, що все ж таки прислуга. Але гарячий норов бере своє. Та ще й Стефанії дозволено те, що не дозволено іншим служницям - кидатися нічним горщиком з сечею або перед гостями жбурляти з вікна тацю з рибою, бо хазяїн, Аделін чоловік, тої не їсть. Та й грошей вона за свою тяжку працю не отримує.

То хто вона така для Аделії врешті решт? Сестра, подруга, служниця? Розбиратися вам, мої любі читачі.

Що ще є цікавого в книзі, окрім важких відносин двох дівчат? Кохання, крадіжки з церкви, фокуси, смачні страви, модні гребінці та панчохи, колоритна Їмость (жінка священика) та інші прикраси.

"Молитви — це пара від сліз, яка піднімається до неба"