Рецензии на книги — София Андрухович

Как же по-разному мы видим происходящее вокруг нас, как много зависит от нашего восприятия и способности посмотреть со стороны, анализировать и т.п., но даже глубокий анализ не покажет всей "правды" ведь ее нет, вернее она у каждого своя...

Чудесная книга и это для меня большая неожиданность. С украинской литературой у меня сложный отношения, поэтому всегда с опаской берусь за новые книги, особенно современные, а тут такая прелесть, со смыслом, с неплохими героями, атмосферная, в общем я очень довольна.

Начало двадцатого века, Австро-венгерская империя, город Станислав (нынче Ивано-Франковск). Зажиточная семья доктора берет девочку сироту и воспитывает ее почти как родную. Она благодарна доктору и почти что сводной сестре, пытается стать хорошей хозяйкой для них и служить тем кто не…

Це історія життя Стефи, простої дівчини, служниці в домі скульптора Петра і його дружини Аделі, доньки лікаря. А ще це історія дружби дівчини з простого люду і панянки. Стефа і Аделя виросли разом. Їхні матері загинули в один день під час пожежі, і лікар забрав доньку прислуги до себе, і ростив їі разом зі своєю донькою. Їх відносини - то повна незрозумілість, можна сказати токсичність. Вони не можуть одна без одної, а коли разом, то повітря елетризується, напруженість стає майже доторканою. Їхні життя сплетені в одне ціле. І навіть вийшовши заміж, Аделя не може без своєї Стефи. Так, одна капризна пані, а інша просто служниця, яка повинна знати своє місце. Але не так все просто.

Стефа розказує нам своє бачення ситуації, в якій вони всі опинилися. Через неї ми пізнаємо Петра, Аделю, їхні…

О чем же эта прекрасная книга, что так сильно мне понравилась? Первую треть у меня было самое настоящее contra spem spero, что это украинская лесбийская история о любви служанки и ее панночки. Да не тут-то было, это история о служении - богу, человеку, своей хозяйке. Понравился смачный, сочный западно-украинский язык, Стефця, служанка, ее острый ум и такой же язык, гонористый норов и большое сердце. Бесила суча дочка Аделька, до потери пульса, лупила б ее тем самым порцеляновым ноцником, пока б чего-то более человеческого не прибавилось в кукольной башке. Неимоверно смешил отец Иосиф в ту пору, пока еще не был отцом, - его похождения вокруг Стефании это нечто. Эта книга о том, насколько все субъективно. Мы видим то, что хотим видеть. Все.

"Феликс Австрия" посоветовали мне, когда на ЛЛ я попросила предложить мне что-нибудь из современной украинской прозы. Я не почувствовала в себе какого-либо желания тут же бежать и знакомиться с этим произведением, поэтому закинула его на то время, когда я устрою себе курорт на острове "100 дней с украинским текстом". Ну, вот собственно он и настал. Я не впечатлена от книги. Аннотацию я толком не читала, поэтому содержимое других рецензий относительно сюжета меня немного удивило ибо до этого почему-то всё время мужчина на обложке мерещился мне и я думала будто бы о нём будет речь. Не, Феликс у нас конечно есть, но он - маленький мальчик и появляется примерно на половине истории. Его роль я вообще не поняла. Понятно, что название говорит о счастливой Австрии, лозунг этот упоминается в…

З перших сторінок нового роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія» ми поринаємо в атмосферу Австро-Угорської імперії початку ХХ століття, яка знаменується технічними та науковими відкриттями, швидкоплинністю моди та потягом до таємничих і фантастичних дійств на сценах. Вірування в потойбічний світ, фокусників, екстрасенсорику та спіритичні сеанси по-доброму співіснують в людських душах з вірою в Бога та набожністю.

Станіславів (Івано-Франківськ) початку двадцятого століття – окраїнне місто Австро-Угорської імперії. Вулиці міста топчуть, і вишукані черевички панянок, і грубі чобітки холопів. Навкруги лунають голоси людей, що розмовляють трьома різними мовами: польською, українською та на їдиші. Всі один одного розуміють, ніхто нікого не притискає ані з мовного питання, ані з релігійного.…

Опыт чтения на трёх славянских языках - русском, чешском и украинском - показал, что украинский мне даётся сложнее всего. И рада бы читать в переводе, но тот же опыт чтения, да вот хотя бы и Андруховича (но папы), дал понять, что пусть украинский язык лучше мне плохо даётся, чем горе-переводчикам. Потому "Феликс Австрию", предложенную в лампомобе, со страхом, но взяла. И первые пятьдесят страниц очень об этом жалела! Тяжелый язык. Нет, не плохой и тяжеловесный, а именно тяжелый для русскоязычного читателя. Доброй половины слов не понимаю; не то, что красоту стиля, а сюжет бы ухватить за хвост! Но как-то втянулась, к середине книги уже было внутритекстовое чувство, персонажи наполнились красками и воздухом, а есть как хотелось стараниями кулинарно-одаренной Стефы!!! Но конец я…

Будто любимую собачку застрелили.

Не спойлер, хотя и впечатления от концовки. В романе собачек вообще - раз, два — и обчёлся, — к тому же, все они не при делах. Конец, к которому пани автор готовит Читателя за сто с дюжиной страниц до последней главы - то есть фактически с середины романа, мягко говоря, утонул во флешбеках, так и не успев ничего толком размямлить, чего уж там говорить об "итогах". Обиднож.

Теперь, когда мы начали рецензию вверх тормашками, следует вернуться к образам и "языку".

Хороши, сорванцы.

Стилистика книги опрятная, как коробка марципанов, перевязанная лентой. Да, кстати. ЕДА. ЕДА, ЕДА, ЕДА. Мириады кулинарных изысков: пляцки, голубцы, зупа, трюфели, шинка, начинённая бульба — ничто из этого совершенным образом не располагает к низкоуглеводной диете. Жевать…

Вот я открываю книгу современной украинской авторки, ничего не ожидая от текста. А там - рубеж ХІХ и ХХ века, еще существует Австро-Венгерская империя, а Ивано-Франковск пока называется Станиславовом. Там в роскошном доме с витражами живет местная аристократка Аделя, ее муж Петро и их служанка Стефа. Последняя и рассказывает нам эту историю. Історію про те, як вона виносить ноцник своєї хазяйки, як їздить на ровері по рибу до єврейського кварталу, як готує мало не щодня вишукані десерти, яких годі й шукати навіть у столицях. Це історія, куди читач заходить, мов додому - він точно знає, де що лежить, чого очікувати. А чого точно не варто чекати.

Так я відразу поринула в атмосферу провінційного західноукраїнського міста, у налагоджений побут того часу, в дрібні домашні інтриги. Але аж ніяк…

Той щасливий випадок, коли діти справді талановиті, а не користуються з того, що знамениті їхні батьки. Книга і справді цікава та доволі незвична як для української літератури. Автор не виїжджає на брендах і трендах, а пише історію служниці та її пані, яких змалку виховували в однакових умовах, та потім одна стала господинею дому, а інша - куховаркою, прибиральницею, утиральнецею сліз і шмарколь. Зізнаюсь, спочатку було враження, що йдеться про не зовсім традиційні сексуальні стосунки. Щось було в цьому мимоволі сказаному Аделиним чоловіком та підслуханому читачем про те, що Стефа спить в одному ліжку з господарями. І авторка все водить нас за ніс, історію ж бо розповідає Стефанія. Вона ж ображається за нереалізоване подружнє життя, повсякчас примушує сковтувати слиню оповідками про…

ФЛЕШМОБ - 2013

Яблуко впало далеченько від яблуньки.

Саме так, це донька відомого тата. Відомого кожному, хто вміє читати та іноді користується цим вмінням. Мабуть, дітям відомих письменників писати нелегко. Нелегко писати й про дітей відомих письменників та їх книжки.

Любителів почитати про страждання сучасної жінки прошу не зваблюватися назвою. Нічого про “лиху жіночу долю” там немає. Тобто ні, звісно, там описані проблеми жінок. Та їхніх чоловіків. А також їхніх дітей. А також морських свинок цих дітей. А також проблеми бігунів та собак, які страшно заважають на дорозі велосипедистам. І проблеми самих велосипедистів. Усе це є на сторінках цієї дивної книги. Але якось абсурдно виглядає.

Це збірка коротких, а подекуди не дуже, оповідань, що, як на мене, зовсім не мають змісту, логіки та…

У самій середині зими мені до рук потрапила книжка. За вікном світ накритий білим пухнастим килимком, чорні остови дерев стирчать посеред лісу, а міста – міста брудно-сірого кольору, каша під ногами, кучугури снігу обабіч доріг вкриті брудом, небо сірого кольору, сонечка не видно. А тут квітнуть троянди, іриси переливаються усіма відтінками бузкового, сонечко світить, трава зелена-зелена, джунглі ¬– буйство кольорів. Магічний реалізм від молодої письменниці, перший виданий твір, невеличке оповідання. Читається напрочуд легко, залишаючи по собі паморочливий запах квітів, легкий аромат тонких сигарет Мілени, ледь чутний запах ладану Лавра; шурхіт трави та крил метеликів, важку поступ слонів, 149 щенято-псів, циганську барвистість Ружени, політ Ванди. Як "12 місяців", коли посеред зими…

Софія Андрухович ― донька письменника і дружина письменника. Але важливіше, що вона ― сама письменниця. Як перекладачка ― доклалася до перекладу «Гаррі Поттер та келих вогню», за що їй від мене окрема подяка. До того ж, вона є авторкою ряду книг з цілком феміністичним, однак не фанатичним спрямуванням ― таке поєднання нечасто зустрінеш у автора-жінки. На додачу, Софія Андрухович має цілу низку публікацій у пресі і отримала стипендію Вілли Деціуша у Кракові (Польща), отож її талант визнаний багатьма освіченими людьми. Тепер облишмо автора і приступімо до книги.

«Фелікс Австрія» відомий як «Книга року ВВС ― 2014». Google пістрявіє передруками статей про те, звідки така назва і як писалася книга. Як каже сама Софія Андрухович, «…це частина відомої цитати «Нехай воюють інші, а ти, щаслива…

Как-то сложно мне далась эта книга. Возможно, за счёт языка. Я люблю украинский язык, а как иначе, если это мой родной язык? Но в этой книге он был наполнен польскими и австрийскими словами. И это было не просто. Но красиво. Возможно, книга тяжело мне зашла, потому что я искала сюжет и не находила его. Стефа и Аделя проходя мимо меня, пытались увлечь за собой, но у них ничего не получалось. Местами, особенно под конец, было интересно, местами даже было смешно, но не цепляло, хоть плачь. Финал вообще разочаровал. Он открытый? Плохой? Это вообще что было и зачем?

Я люблю слухати книги зі збільшеною швидкістю, цю ж книгу мені хотілося навпаки розтягти і насолоджуватися нею якомога довше. Я дуже скучила за українською літературною мовою і прямо таки упивалася тими прекрасними словами. Деякі з яких мені взагалі незнайомі, тому що тут панують галицькі словечка зі своїм колоритом та шармом.

Слухаючи книгу, в мене було враження, начебто нам просто дали підгледіти за життям декількох людей зза штори. Тому що довго не відбувалось чогось такого незвичайного. Але наскільки ж мені подобалась манера автора, що мені постійно хотілось ще, особливо в фіналі, тому що він для мене не дуже вдалий.

Історію свого життя розказує Стефа, вона служниця в домі у Аделі та Петра, але в той же час, подруга пані. Дивно було спочатку зрозуміти, чому ж так. А виявилось, коли…

"..В пупці вона матиме акуратний золотий пірсинг із діамантом, а в піхві - вагінальні кульки з нефриту або срібла для тренування м'язів матки, щоби мати змогу доводити до оргазму свого мужчину..." (С) "Сьомга" Софія Андрухович

Школа идиотов или краткое пособие "Как стать молодым украинским писателем" Пункт раз. Всегда пишите от первого лица, называя героиню своим именем или подразумевая это. Ловко смешивайте события своей реальной жизни с выдумкой - дрочерам от литературы всенепременно хочется заглянуть писателю под одеяло, в трусы или еще куда-нибудь. Поощряйте это, поощряйте! Пункт два. Для того, чтобы писать о сексе вовсе не обязательно что-то знать о человеческой анатомии. Просто пишите, Шура, пишите. Вагинальные шарики будут тренировать мышцы матки, а член бороздить такие просторы ми…

Лише на ілюзії, на обмані самих себе тримається земний порядок...

Книга справила неоднозначне враження, вона стала, свого роду, відкриттям і одкровенням, але залишила гіркуватий післясмак, пляму на серці, бо для мене була психологічно важкою. Авторка, безперечно, є майстром слова. Мова твору сподобалась неймовірно (я цілі абзаци перечитувала по кілька разів) - багата, витончена, насичена, гармонійна. А галичанська говірка - просто бальзам на душу. Я зараз її чую дуже рідко (тільки коли спілкуюся з бабусею, і вона, до речі, каже Станіслав, а не Станіславів), а нею звучало моє дитинство. Тому кожен діалектизм - крапля якоїсь ніжної, терпкої ностальгії. Прекрасно переданий настрій епохи - описані побут, звичаї, дозвілля, мода, їжа; вулиці міста, його будівлі, запахи, мешканці...…

Незаслуженно мало читаемая книга. Да, перевода на русский нет, но читающим по-украински весьма рекомендую. Открывала я книгу со смешанными чувствами, чему, надо сказать, сильно способствовала аннотация:

Герої повісті Софії Андрухович — це екзотичні квіти, які снять свої щасливі сни й живуть у своєрідному й дивовижному світі. Зло і цивілізація можуть тільки торкатися цього світу, але не можуть у нього проникнути.

На самом же деле книга не совсем о том. Или, скорее, совсем не о том. Сюжет абсолютно и совершенно не реалистичен. Весь этот возраст действующих лиц, какие-то абсолютно не вписывающиеся в реальность подробности - рождение Касандры через несколько лет после смерти Лео, но он и только - ее отец; девушка-птица, пишущая стихи; рыбосемья и исчезновение попутчиков Милены. Да вот те же…

Этот год для меня стал открытием современной украинской литературы. Я и раньше читала её, но не в таком количестве. Последняя прочитанная книга — это роман «Фелікс Австрія» Софии Андруховыч. Он мне понравился, хоть и без восторга. Вроде и нет мыслей на целый отзыв, но не поделиться им тоже не могу.

Сюжет разворачивается в Станиславове (старое название Ивано-Франковска) в конце ХІХ – начале ХХ веков. Стефа — молодая девушка с непростой судьбой. Когда она была маленькой случился ужасный пожар. Её и ещё одну девочку Аделю смогли спасти. Стефу берет к себе на воспитание отец Адели — доктор Ангер. Девочки растут вместе, не разлучаясь. Даже когда Аделя выходит замуж, то Стефа всё равно остаётся вместе с нею. Но в качестве кого? Прислуги? Она готовит, убирает, ездит за покупками, но ей за это не…

Бувають такі історії, які беруть в полон від початку і не відпускають до кінця. Ця історія стала для мене саме такою. Сторінками цього роману чарівною стрічкою в'ється незвичайна історія служниці Стефанії Чорненько та її пані Аделі. Доля розпорядилася так, що дівчата виросли разом: Аделя – донька поважного доктора, а Стефа – донька докторової прислуги. Втративши своїх матерів в один день, вони зв’язалися одна з одною, переплелися, мов стовбури дерев. Лиш тепер незрозуміло, ким вони є одна одній: служниця і пані, подруги, приятельки, сестри?.. Їхні відносини заплутані, а події, які показує нам авторка, заплутують ці відносини ще більше. Це історія про вибір, десь, навіть, про жертовність, про ілюзії, які ми здатні самі собі створювати і в яких можемо жити роками, поки не настане час, і…

Це дійсно Книга. Коли я брала її до рук, то не знала, чого очікувати. Але вона дала набагато більше, ніж я могла уявити.

Надзвичайно смачний роман. Галицькі діалектизми, описи побуту та історичної доби, кулінарні рецепти, мереживо, пудра і коштовні  гребінці. Ідеальна самобутність, завдяки якій можна перенестися у Станиславів на краю "щасливої Австрії" і прожити там ціле життя.

Роман про ілюзії, самообман і взаємозалежність, яка не дає продихнути. Взаємозалежність, котра душить і пригинає. Аделя і Стефа, "два дерева, які сплелися стовбурами", настільки звикли одна до одної, що не можуть і помислити себе окремо. Їхні стосунки заплутані, болючі, іноді жорстокі, але дуже міцно пустили коріння, змушуючи ковтати гіркоту.

Велику роль у романі відіграє будинок на вулиці Липовій, у якому мешкає…