5

Книга, у якій багато болю. Книга про дитячий будинок. Про те, як живуть діти, що залишилися без турботи й любові близьких. І відчувають себе невидимими, бо дорослі, ті, хто поруч, дивляться повз них.
З мене не так легко видушити сльозу, але під час читання цієї невеличкої повісті плакала кілька разів. Найбільше вразив епізод, коли десятирічний Міхал, опинившись у Дубовому Лісі, уперше бачить свою власну (!) кімнату. Хлопчак, що до того мав лише подаровані благодійниками машинки та вельветовий комбінезон, вражений, бо не вірить, що має власний куток, стіл, поличку... Який разючий контраст із поколінням споживачів, що ними є наші сучасні діти!
Дитячий будинок - це абсолютно своєрідний світ. У кожного, хто опинився там, своя драма й свій біль. І жодної дитини, яка б відчувала себе щасливою. Це зграя, що завжди тримається разом, але кожен із них може сподіватися тільки на самого себе.
Звичайно, автор знайомить читача із атмосферою різних дитячих будинків, але відчуття самотності, закинутості, не потрібності нікому, на жаль, властиве кожному з них.
Дивовижно чутливо письменник говорить про різні категорії людей, із якими взаємодіють наші герої. Про людей байдужих і занадто співчутливих, про тих, хто сприймає маленьких вихованців дитбудинку як звичайних дітей, і про тих, хто уникає їхнього погляду.
Ця книга нагадала мені розповіді мого тата, вихованця інтернату. Найстрашнішим, що може трапитися з дитиною, він вважав інтернати й дитбудинки.

Для тех, кто читает на русском

Книга, в которой много боли. Книга о детском доме. О том, как живут дети, оставшиеся без заботы и любви близких. И чувствуют себя невидимыми, потому что взрослые, те, кто рядом, смотрят мимо.
Из меня не так легко выжать слезу, но при чтении этой небольшой повести плакала несколько раз. Больше всего поразил эпизод, когда десятилетний Михал, оказавшись в Дубовом Лесу, впервые видит свою собственную (!) комнату. Мальчишка, который до этого имел только подаренные благотворителями машинки и вельветовый комбинезон, поражен, потому что не верит, что имеет собственный уголок, стол, полку... Какой разительный контраст с поколением потребителей, которыми являются наши современные дети!
Детский дом - это совершенно своеобразный мир. У каждого, кто оказался там, своя драма и своя боль. И ни одного ребенка, который бы чувствовала себя счастливым. Это стая, что всегда держится вместе, но каждый из них может рассчитывать только на самого себя.
Конечно, автор знакомит читателя с атмосферой различных детских домов, но чувство одиночества, заброшенности, а также не нужности никому, к сожалению, свойственно каждому из них.
Удивительно чутко писатель говорит о разных категориях людей, с которыми взаимодействуют наши герои. О людях равнодушных и слишком сочувственных, о тех, кто воспринимает маленьких детдомовцев как обычных детей, и о тех, кто избегает их взгляда.
Эта книга напомнила мне рассказы моего папы, воспитанника интерната. Самым страшным, что может случиться с ребенком, он считал интернаты и детдома.