5

На початку прочитання твір мені чомусь не сподобався, але під кінець я був просто в захваті від нього. Думаю, що такий контраст можна пояснити тим, що недавно я читав класичний та тяжкий для розуміння роман, і тому різка зміна стилю і тематики спричинила замішання. Це стане для мене добрим уроком.
Чим мені так сподобався твір? Я – пацифіст, хоча доволі спецефічний, але ненависть до армії та інших пов'язаних з нею речей завжди залишається сталою. І під кінець прочитання я зрозумів, що письменник ідеально виразив моє ставлення до війни. Ніби він знав наперед про мою позицію і, думаю, про позицію мільйонів людей. Джозеф Геллер ідеально поставив питання про те, навіщо заставляти воювати людей, які не хочуть цього робити.
Назва "Пастка-22" вказує на центральний і головний парадокс, що пронизує твір і армію: нормальна людина має здійсньовати бойові бомбардування (або воювати), але якщо вона літає, то є божевільною і має залишатися на землі, але якщо вона на землі, то є нормальною і має літати, і так далі... І це не єдиний парадокс, наявний у творі та у армії, і саме вони є причиною усіх тих "стиків", що турбують пацифістів. Наприклад, за релігією вбивство людини – один з найбільших гріхів, але чому священик благословляє військо на кривавий бій? Чому накази менших за званням можуть суперечити наказам старших? Чому дозволяють різні маніпуляції, що шкодять власним військам? Чому в армії звертають увагу на менші злочини і не помічають більші? І так далі...
Дж. Галлер дуже класно підібрав стиль. Гостра сатира, іронія і сарказм чудово підходять для опису війни та військ. А остання сцена, що відбулась у Римі? Вона показує всю безглуздість і жорстокість війни та окупації. Хіба це нормально, коли люди заступаються за собаку під її час побиття, а за маленького хлопчика – ні? Це показує наскільки цінність життя за роки Другої світової війни впала в очах людей. З першого погляду сцени, де повія намагається вбити Йосаріана, здаються химерними, але подумайте, що має відчувати людина, в якої відібрали шанс вилізти з самого пекла і яка, попри усі нещастя, відчула справжнє кохання, котре в неї відразу відбирають?
До речі, головний герой роману зовсім не Йосаріан, а Війна у всій своїй красі. Тут показано, як вона ламає психічно людей і як карає тих, що чине їй супротив. Її прибічники – напівбожевільні, які закохані в самих себе. Хіба ви помітили хоч раз під час прочитання, як хтось з вищого командування згадав свою сім'ю? Я – ні. І вони ще вважають божевільними нормальних людей, які не хочуть грати в російську рулетку, на ймення війна... А тих, хто чинять супротив, заставляють просто "зникнути"...
Отже, війна – це велика божевільня, і Джозеф Галлер довів це у своєму романі. Жаль, що "Пастка-22" й досі актуальна.