5

Важко сказати однозначно, про що і для кого ця книга. Про справжніх чоловіків, про батьківщину, про честь та гідність, про мужність та людяність, про нас та про них. Для чоловіків та для тих, кому лише належить стати ними; для жінок, котрі шукають тих самих справжніх чоловіків, які не плачуть, не танцюють та десь ховаються; для дівчат, щоб вони мали уявлення, що справжній мужчина – це не ходячий модний каталог, та й взагалі, за великим рахунком, чхати на те, як він виглядає; про те, що чесно зароблене не слід віддавати без бою; про те, як не боятись; про те, що завжди можна і потрібно давати відсіч негідникам, що посягають на те, що їм не належить. Для тих, хто полишив рідні місця і нині займається якимись незрозумілими та нікому не потрібними речами, намагаючись щось комусь довести (недарма так багато займенників?).
Сергій Вікторович написав чудовий роман. І особлива принадність твору в тому, що він простий. Простий сюжет, проста мова, прості герої – і в підсумку вийшов такий собі український вестерн. Чи, радше, істерн. Бо Ворошиловград – то ж на сході. На Дикому Сході. Тим пан Жадан і вирізняється від вітчизняних літераторів, що родом з Заходу чи, принаймні, до нього тяжіють. Іноді видається, що останні беруть участь в спеціальній олімпіаді – хто більше використає в творі слів та сюжетних ходів, для розуміння яких потрібно зазирати до Вікіпедії. То не творчість, а невміло зварений борщ.
Історія про гунявого мудила, якого життя змусило стати чоловіком, вартує більше, аніж оповідки про таких самих гунявих мудил, котрі зітхають під акомпанемент плодів (а може й відходів) західної цивілізації. Саме таких історій не вистачає в нашій (та й не тільки в нашій) літературі.
Саме в місцинах поблизу Ворошиловграда народжуються сучасні міфи та легенди, хай і локальні та не завжди зрозумілі сторонній людині. Проте кожен, хто виріс на периферії, відчує легку тугу за рідними місцями, читаючи цей роман. Між усіма провінційними містечками можна провести паралелі.
Інколи варто задуматись – чи потрібен ти тут? Можливо, десь на тебе чекають і пам’ятають. Можливо, є люди, яким все одно, яка в тебе освіта, де ти живеш і яка в тебе машина; які будуть тебе цінувати тебе таким, який ти є. А чи не є це найзаповітнішим бажанням будь-кого?..
Дуже б хотілося коли-небудь побачити екранізацію цього роману. Це було б дійсно велике українське кіно.

ЖыЖа