0 Психологічна драма?

Надто незвичне, серед всього, що я читала.
За визначенням самої авторки - це психологічна драма , тобто під зовнішнім "всегараздом" вирують несамовиті порухи душі. Занурюючись в сторінки, плавно переходжу від співчуття героям, до копирсання у власному мікрокосмосі.

"Люди - ви вільні!" Вони повсякчас нам це кажуть, а ми вперто продовжуємо шукати собі все нових і нових оков. Ось і Денис знайшов. Переповнений юнацькими мріями, він шукав слави і визнання. А знайшов її трохи божевільну, загадкову, оманливу. Її образ ніколи не міг зібрати докупи - в пам`яті виринав то чарівливий голос, то благородні рухи, то стрункий аромат парфумів, або звабливий обрис обличчя спалахував від вогника запальнички. Вона і стала хворобою на все його життя. Нездорове кохання породило недугу, яка не вщухала, а лиш прогресувала протягом двадцяти років.

Він би неодмінно перетворився на закінченого маніяка-фетишиста, якби не... янголятко. Бо з ким же, як не з янголом можна одружитися після першого ж дня знайомства? З Лікою було легко й прозоро і щасливо... до того часу, як не з`являлась її мати - та сама загадкова і оманлива, якою був одержимий з юності! Тендітна й свята дівчина Ліка із зеленими очима все розуміла і залишила свого недолугого чоловіка. Ні, вона не кинула його, не втекла до іншого - надто підступно і надто по-людськи. Ліка з`явилася в його житті, щоб врятувати від одержимості, вилікувати. Прийнявши на себе весь тягар Денисових думок, переживань, очистивши його душу, розірвавши окови, ангел загинув. Ліка перетворилася на тварину, щоб не мислити і не розмовляти. Із собачою покірністю ходила вона від оселі до оселі, поневірялась, витримувала побиття, прокльони, жорстокість. Проте сама цього не помічала, бо ангел знову відродився в ній. Ліка випромінювала добро і благодать.

Ким би вона не назвалась: Лікою, Анжелікою чи Енжі, де б не жила: в Україні, Чехії або Америці, скрізь люди хочуть щастя. Всі всотують її божественне світло.

Про що ж ця книга? напевне, про втрачені можливості. Але ми ставимо забагато питань, вимагаємо відповідей, уваги до себе, любові... Загрібаємо обома руками - "моє!..." Та, натомість, нічого не повертаємо, засліплені власною величчю, оглушені потоком безглуздих слів, захлинаємось від жаги ще більшого. Зрештою, ледь не вибухаємо і знов потребуємо, вимагаємо порятунку. А чи всі б погодились на зцілення ціною життя янгола?

Тож, давайте будемо обережними і уважнішими до відірваних ґудзиків а раптом - це послання з небес?

Источник