4.5 На межі філософії і літератури

Нарешті дочитав книжку діалогів Платона, яку починав читати ще у 2015 році. «Апологію Сократа», «Крітон» та «Іон» прочитав тоді на одному диханні, а от на «Протагорі» серйозно застряг і взявся все дочитати лише цього року.

Платон обов’язковий для читання не лише тим, хто хоче орієнтуватися у філософії, а й тим, хто хоче орієнтуватися в літературі, бо ці тексти ще й дуже високохудожні. Звісно, це не завжди легке читання, але воно варте витрачених зусиль. Власне, на подібних книгах і формується культура мислення і справжнього саморозвитку, а не на всілякій нонфікшн попсні, якої останнім часом розвелося як мух на смітнику.

Звісно, щоби зрозуміти всі нюанси ідей Платона, треба паралельно читати якісь тексти з історії античної філософії. Найкращим із них, напевне, є книга «Що таке антична філософія?» П’єра Адо, яка існує в хорошому українському перекладі, а також перший том «Західної філософії» Д. Антісері та Д. Реале, котрий на українську, на жаль, не перекладався і навряд чи перекладеться колись (оригінал італійською). Можна також подивитися відеозаписи лекцій та виступів про Платона Андрія Баумейстера на YouTube. Не знаю, чи він найкращий український платоніст, але принаймні точно найвідоміший і найпублічніший. Все це я трохи проглядав, але все ж цю книгу «Діалогів» читав передовсім як літературу і для першого поверхневого ознайомлення, тому у вивчення філософських нюансів не заглиблювався. Колись мрію серйозно зайнятися вивченням античної філософії, але це потребує значно більше вільного часу, ніж маю зараз, тож це досить віддалена перспектива.

«Діалоги» досить якісні з літературної точки зору, передовсім «Апологія Сократа», «Крітон» і «Федон», які формують певну трагічну трилогію про суд на Сократом і його смерть. В інших теж є цікавий сюжет, драматизм, цікавий розвиток подій. Це все предтеча пізнішої філософської прози. Однак у цій книжці (перевидання книги видавництва «Основи» 1995 року) є й такі твори, через які людині непідготовленій дуже важко прогризтися, і які потребують неабиякого інтелектуального напруження при читанні.

«Апологія Сократа» — це єдиний недіалогічний твір Платона, де розповідається про суд над Сократом. Цей текст найбільш «художній», якщо можна так висловитися, і читається найлегше.

«Крітон» — невеликий діалог, який сюжетно ніби продовжує «Апологію». Один із друзів Сократа, після засудження того на смерть, намагається вмовити його втекти і все організовує для втечі. У в’язниці відбувається дискусія між ним і Сократом, де Крітон намагається серйозно аргументувати необхідність врятуватися, а Сократ йому заперечує через дуже цікаву і переконливу концепцію справедливості та відповідальності, а також ідеї про необхідність коритися законам, навіть якщо вони несправедливі.

«Іон» цікавий із естетичної точки зору, бо в ньому розглядається тема художнього натхнення і мистецтва. Проблема лише в тому, що мова йде виключно про поезію, а образотворче мистецтво Платоном (і загалом у Давній Греції того періоду) сприймається як суто ремісниче заняття, тому чогось особливо цікавого про нього конкретно тут немає.

«Протагор» — великий і досить складний діалог, що присвячений проблемам етики, передовсім темі доброчесності. У діалозі Сократ дискутує з Протагором на тему того, чи можна навчити доброчесності. Вони починають з певних тез, Протагор вважає, що можна, а Платон, що не можна, але наприкінці у результаті довгого розбору аргументів і контраргументів змінюють свої позиції на протилежні, що формує дуже цікаву літературну композиційну структуру з несподіваною розв’язкою. На цьому діалозі можна простежити як у Платона літературними персонажами, між якими відбувається взаємодія і конфлікти, виступають не люди, а ідеї і певні думки.

«Федон» — дуже оригінальний філософський текст, у якому з повною серйозністю засобами логіки і філософії обґрунтовується безсмертя душі. Платон устами Сократа наводить чотири докази безсмертя душі, і хоч не всі з них достатньо переконливі з точки зору раціональності, але дуже цікаві для читання. З цього тексту можна також скласти уявлення про вчення філософсько-містичної школи піфагорейців, бо тут викладається їхнє вчення про переселення душ.

«Федр» — цікавий і багатошаровий діалог, де зачіпається одразу кілька тем, хоча головна, як на мене, це тема красномовства і риторики. Платон на практиці показує різні типи красномовства і промов, а потім докладно аналізує «теорію» риторики, якою вона має бути, і якою ні. Формальними темами промов, які звучать, є закоханість, причому гомосексуальна. Прикметно, що причина цього — не особливі симпатії Платона до гомосексуалізму, а те, що в ті часи в афінському суспільстві жінки вважалися нижчими створіннями, до того ж нерозумними, призначеними лише для народження дітей, тож і любов до них була «нижчою», а філософія мала займатися лише високими матеріями, та й говорити на такі серйозні теми могли лише чоловіки між собою, звідси і гомосексуальне забарвлення цих пасажів, втім, дуже абстрактних і відсторонених.

Тепер ще хочеться роздобути український переклад «Бенкета» і можна буде вважати, що попереднє, принаймні літературне, уявлення про Платона я нарешті склав.

9 з 12