3.5 Богдан-Ігор Антонич – він тут всюди

І немов би якісна, захоплива, сповнена цікавих думок та прийомів література, а чогось таки не вистачає... А так звісно ж! Це дуже доросла література і тому немає жодного позитивного героя. Всі якісь... справжні? Також немає протагоніста, розповідь про якого створювала б "кістяк" оповіді. Немає людини якій хочеться співпереживати. Ну хоча, можливо, файному українському "джигітові" Богдану-Ігорю Антоничу, розповідь про якого впліталася в основну розповідь. Ото ж таланитище яке, скільки встигло за 27 років то! Андрухович зламав стереотип про "хирявого хрущика Антонича"!
Все інше – сюжет, персонажі та їх взаємодія і декорації виявилися якимось нецікавими. Артур Пепа, Карл-Йозеф, жінка по імені Рома, Соля (юна тупа п...). Всі вони здалися відштовхуючими. Але справжніми, начебто змальованими з типового пересічого громадянина.
До речі, дуже було цікаво спостерігати за появою обручів в оповіданні. Кожен обруч – це свого роду фінальна точка певної частини розповіді. Можна, навіть, дійти до висновку, що обручі то і є життя...