5 І по бороді текло, і в штані попало... а в рот?

Я мало знайомий з творчістю «титана» українські сучасної літератури - Юрія Андруховича, хіба трохи з оповіданнями. Та єдиний роман, який я прочитав з доробку метра, власне і є - «Рекреації». Задоволення я отримав неспішно читаючи, і навіть місцями перечитуючи написане у творі, досить природнє. Та, як мені здалося, задоволення було відчутне, хоч і не в останню чергу завдяки майстерності перу автора, та в першу завдяки тому, що свого часу я теж «побував» на літературних «сходках», хочі і опосереднковано. «Форум видавців» у Львові та «Книжковий Арсенал» в Києві надають можливість для пересічних поетів і непересічних авторів вичавити в публічність свій талант, надихатися славою, чи хоча б випити/напитися з колєгами по цеху. Певні спогади навіюють як приємний сплін, так і нервовий флешбек від якого аж пересмикує…

Головне, чим мабуть ні з чим не сплутаєш Андруховича, так це його манера письма, характер та інтонації мови, якою він вимальовує образи та ситуації в романі. Він такий собі мальовничо-затяжний. Звісно до Забужко пану Юрію далеко, в хорошому сенсу. Письмо Андруховича приємне, майже відчутне на дотик. Ніби лоскоче пір'їною за вухом, або в штанях, кому як приємніше.

«Рекреації» - це фантазія, яка дуже близька насправді до реальності. Достатньо хоча б раз поїхати до Львова, Чернівців чи Станіславова та не просто потинятися, а потинятися в рамках якогось заходу, фестивалю, тематичного вікенду і т.п., як одразу потрапляєш до книги Андруховича як споглядач. А якщо тобі пощастило «потинятися» разом з якимось поетом-письменником-критиком, а ще краще побути ним, то звісно ти й сам одразу стаєш Хомським, в крайньому разі Дерешом чи Любкою. Про Жадана не скажу.