5 “Ця історія не для того, щоб минути”

В основу роману "Кохана" американської письменниці Тоні Моррісон покладено реальні події, що відбувалися у штаті Огайо (США) у другій половині 19 століття: це історія чорношкірої рабині, яка вбила свою доньку, щоб врятувати її від рабства.

Така досить суха, але водночас шокуюча анотація до книги, ховає в собі тяжку, глибоку проблематику, яка була і лишається однією з ключових тем в соціально-політичному житті США, та є не менш болісною для багатьох народів по всьому Світу, в тому числі й українців. Тема "Людяності".

Як метафора болю, “вбивство дитини, аби врятувати її від рабства” – є одним з апогеїв в історії боротьби за права та свободи темношкірих американців в “найбільш демократичному суспільстві”:

“На відміну від змії чи ведмедя, з мертвого негра не можна було здерти шкуру на продаж і не можна було отримати його вагу в монетах.”

На жаль чи на щастя, вже й не знаю, сучасному українцю досить важко рефлексувати на тему “пригноблення афроамериканців у Штатах”. По собі знаю. Хоча й українці були рабами достатньо довго, період кріпацтва в Україні тривав більше чотирьох століт (!), дана тема в сьогоденні якось “загубилася” за роками радянського терору в Україні. Стала сідою минувшиною, хоча й лишила не мало рубців на тілі української нації, забулася.

Та, за великим рахунком, форма пригноблення на території України дещо відрізняється від форм “американського кріпатцтва”. Хоча б тим, що наших пращурів зробили “рабами на своїй землі”, як це не затерто звучить. Били, гвалтували, вбивали і принижували не менше. Та, “рабів Америки” було завезено з африканських колоній, що позбавило їх рідного дому з самого початку, відірвало і знищило їх коріння, які з поколіннями “народжених рабами” втратили й самих себе:

“Будь-який білий може лишити тебе твоєї сутності заради будь-чого, що спаде йому на думку. Не лише змусити тебе працювати, вбити або покалічити, а й забруднити тебе. Так забруднити, що ти вже ніколи себе не любитимеш. Так забруднити, що ти забудеш, ким був, і не зможеш згадати.”

Це і породило один зі складників сучасної американської нації – афроамериканців, або “блек”.

Для того щоб не сприймати такі книги як "Кохана" сухо: “афроамериканці”, “Штати”, “рабство десь за Океаном”, а краще сприймати глибоко, якщо вже взялися, слід абстрагуватися від маркерів “темношкірий”, “білий”, “афро-” чи просто “американець”, і сприймати трагедію як “людина до людини”. Лише тоді прочитане залишає опіки на серці, змушує його битися сильніше, а мозок напружуватися, породжуючи запитання... Думати глибше, відчувати сильніше:

“Серце стискалося від страху щойно ви бачили в газеті обличчя негра, бо обличчя те була там не тому, що ця людина мала здорову дитину або піднялася над юрбою. Було воно там не тому, що цю людину вбили, понівечили, впіймали, обпекли, кинули до в'язниці, виселили, побила ногами, зґвалтували або надурили, бо навряд чи це можна було вважати новинами для газети. Це мало бути щось неординарне – те, що білі вважаються цікавим, абсолютно іншим, вартим кількох хвилин скреготіння зубами та зойків.”

Якщо вас книга обпекла, а тематика пригноблення афроамериканців в Штатах захопила, з особисто мною прочитаних книг я б порадив: класичну "Вбити пересмішника" Гарпер Лі, мелодраматичну "Смажені зелені помідори..." Фенні Флег та досить складну, для розуміння тонкого контексту та чорного гумору – "Запроданець" Пола Бейті (Букерівська премія 2016 року). Що до пригноблення українців, тут не треба довго шукати романів та оповідей, їх повно. Досить почати зі статті “Кріпацтво” і далі за посиланнями у Вікіпедії дослідити питання (цікавіше ніж уроки історії в школі), або познайомитися з творами Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького чи хоча б вдумливіше почитати "Кобзаря". Аби було бажання.

Що до “Коханої” Тоні Моррісон, роман насичений такою кількістю болю в кожній сторінці, що треба бути готовим його сприйняти, аби зрозуміти тих, хто цей біль відчував тоді, коли людей ділила на людей і щось нижче від тварин – рабів. Треба бути готовим відчути цей біль фізично, інакше навіть не варто відкривати дану книгу.

Роман удостоєний Пулітцерівської премії (1988), а згодом став головною підставою для присудження письменниці Нобелівської премії з літератури (1993). І цього вже більше ніж достатньо, щоб уважно прочитати роман-трагедію однієї людини, – відчути в ньому трагедію усього людства.