Чесно виконую обіцяне - перечитую Пагутяк :) і ось позаду і "Слуга".
Ну що сказати? химерна історія, тут усе докупи - офіційна і не дуже історія галицьких земель від часів короля Данила до часів Другої світової (1300-1950 рр.), міфологія/езотерика укр. просторів, і непроста доля ну дуууже непростого чоловіка, що називає себе Слугою Купця із Добромиля. Доля довжиною у 6 (шість) століть - а може, і довша, бо не ясно і вкінці, чим же все завершилось... фінал відкритий. І якийсь філософський...
Ведеться розповідь від імені цього самого Слуги (як казала сама Пагутяк, це назва посади (і дуже престижної, я так зрозуміла) - він не наймит, він не прислуговує - він служить), і розповідає він усе це головлікарю ...психіатричної лікарні. Ну, ігри розуму просто :) (перекликається із "смирительной рубашкой" дж.лондона)
Логіка книжки ніби зрозуміла - ми переносимось від століяття до століття, але в той же час не зрозуміла. Хронологія - як канва, але що далі? Щоб зрозуміти суть, ти мусиш просто пірнути у "реальність" книжки. Як у казку напевно. Чомусь - не дивлячись на постаті короля Данила, його сина та інші історичні факти згадані - мене не покидало відчуття, що читаю казку. Дуже цікаву. Дуже реалістичну. Дуже філософську знову ж таки. Ну а як інакше сприймати такого собі ангела-охоронця Галицького краю, що живе ... десь років 800, і з'являється у скрутні часи аби помогти людям. Взагалі то він дхампір, син відьми та опиря, і судячи з усього прочитаного, це ще питання, хто сильніший - він чи опирі, хто кого боїться, і хто кому (чому/якій меті та задуму) "служить".
Він уміє грати на сопілці пісню смерті і пісню сну. Його душа вселилася у чуже тіло. Він до кінця вірний своєму (навіть уже мертвому) "хазяїну"...
Взагалі дійових осіб так би мовити купа (все таки 800 років охоплює сюжет) - тут ченці, бояри, воєводи, князі, священники, упівці, енкаведисти, купці (!) і багато інших екземплярів.
Вся книга - це не лише розповідь, це якесь міркування про добро-зло, їхнє місце у світі, їхнє місце у житті людини, про вибір сторони кожним (добро чи зло), про те, як знайти СЕБЕ у цьому світі. Пройшовши, побачивши, переживши стільки усього - знайти себе, свою стежку, своє призначення. Конкретно Слузі не треба чужого місця, не треба позиченого/чужого імені - він шукає своє. (згадується Сковорода і його "світ ловив мене - та не спіймав")
Книжка не проста. Тут не просто відкритий фінал, тут безліч питань.
- хто такий той Слуга?
- кому ж він служив?
- може насправді то йому служили ті двоє Купців? (купці із "ордену золотої бджоли", ну просто масонська ложа якась... наша, українська...)
Пишу от, і "постукала" думка: а чому власне у радянські часи так висміювали і переслідували торгашів-підприємців (купців), гендлярів і перекупщиків? В чому сіль (=цимес)? Між іншим, сіль - це також одна із героїнь цієї книжки.
„бути Слугою Купця з Добромиля є більшою честю, ніж бути єпископом, чи боярином, чи навіть князем. Ну, може, не більше, ніж князем, але і не менше“
Ця книжка без вав-ефекту. Та яка ж вона не проста. В мене принаймі було над чим подумати.
Схоже, відповідь вкінці все таки є. І вона виглядає десь так: Добро і Зло - вічні, взаємодоповнювані і перебувають у постійній рівновазі. Якщо остання похитнеться - вона все одно відновиться. Добро не може (і не хоче) знищити Зло, і навпаки. Бо Добра без Зла не існує, і навпаки. А вибір кожен мусить зробити сам.
"блаженні ті, котрі відають, що вони чинять. І прокляті, хто не відає, що чинить. … Річ у тім, хто відає, а хто не відає, що чинить. Але так само важливо, що кожен може змінити те, що , здавалось, не можна змінити. Наприклад, історію. Він може йти дорогою зла чи дорогою добра, але повинен знати, якою дорогою йде. Куди вона приведе – не так важливо. Чи відаєте ви, що чините? Чи відаю я? Ні."
