По тих, хто вижив, стрілятимемо знову

Якщо ви вважаєте, що Італія — це тільки сонце, море, пальми, пісок і «дольче віта», ви глибоко помиляєтеся.

В Італії теж є своя провінція, глухі села з їхнім патріархальним устроєм, де днями, тижнями, роками нічого не відбувається, час тягнеться спроквола, як густа гумова маса, що засмоктує, притупляє, змушує втратити волю, забути про амбіції і прагнення до кращого життя.

І що накажете робити в такому місці розумному, вдумливому вісімнадцятирічному хлопчині, який любить сидіти над книжками, читає в оригіналі давньогрецьких філософів, готується вступити в університет і мріє написати бестселер? Як жити у колі отупілих від щоденних дріб’язкових чвар родичів та сусідів, чиє головне прагнення — набити собі пузо, випити чарку, а то і дві, й наслухатися масних дотепів за столом? Як вижити, не опуститись, не отупіти, не зрадити своїх мрій?

На жаль, таке вдається небагатьом. А коли й виходить, то одного дня доводиться повернутися туди, де на тебе чатує твоє нездоланне минуле.

Про все це, про «трагедію по сусідству» — роман молодого італійського письменника з сонячної Тоскани Клаудіо Лаґомарсіні.

Книга вийшла у фінал престижної літературної премії «Стреґа» 2020 року.