Чорна рада

Слишком много разговоров в истории, а вот с событиями совсем слабовато. Я эту книгу еще в школе читал, но перед началом чтения уже ничего не помнил. Видимо, и в юные годы она меня не привлекла. С исторической ценности книга имеет вес, хоть автор и относится к своим героям слишком предвзято, тем более сам то жил на двести лет позже описываемых событий. Хотя согласен, Брюховецкого есть за что нелюбить. Однако даже в обычной полностью вымышленной истории автора не позволяют себе с презирательством описывать даже самого негативного персонажа, лишь в речах и мыслях других героев. Каждый читатель сам для себя все решит. Хотя в данной книге не расскрывается причина такой мягко выражаясь нелюбви. Для своей родины Брюховецкий сделал много не хорошего, но ведь история этого не затрагивает, поскольку заканчивается на процессе избрания его в гетьманы. И еще видно, что автору более симпатизируют городские, реестровые козаки, чем запорожские, низовые. Как-то слишком много он своего мнения вкладывает в книгу, основанную на исторических событиях. Вообще мне не особо нравится, когда меня изначально подталкивают к определенному выбору. Я предпочитаю своей головой определять, что мне нравится, а что нет. Однако все же совсем не все так плохо в произведении. Побольше б добавить событий, вместо разговоров, и автору позволить читателям самим выбирать сторону конфликта. Оценка 7 из 10

"Нерівними на світ народжаємося, а рівними вмираємо!", або за 350 років нічого не змінилося Цей роман, я, хочу описати по пунктам:

1) Герої - Усі вони легкі для сприйняття і розуміння, і це дається легко, тому що, я вважаю - це історичні постаті, ну майже всі, але більшість були на землі українській, точніше жили, і творили історію, і всі хто вчив історію у 8 класі, думаю, що легко зрозуміють цей роман;

2) Жінки - Ось з філософією про жінок у цьому романі, я не дуже згоден. хоча воно й насправді все було так, але автор міг і не показувати цього боку української історії, або хоча би трохи покращити її, а то тут до жінок ставляться, як до майна та секс-рабині, і цитати котрі я виставив тому є доказом, хоча я ще багато цитат не виставив, бо вони були не дужі м`які, особливо для жіночої статі, а більшість користувачів цього сайту є жінками, а я поважаю кожну людину;

3) Демократія - Все ж таки в Козацькі часи, була в Україні демократія, тут як не крути, факт! І коли превселюдно вибирали гетьмана, це було на той час верхівкою демократії, і всі закони, які тоді правили у козаків, вони всі справедливі і їх би було можно використовувати в нашу часи, але світові гуманісти будуть в шоці, але якщо такі страшні речі творяться в Сирії і Білорусії, що в нас очі на потилиці, то ці закони пройдуть, це точно!

4) Взагалі всі люди - Люди, які були на Україні 350 років тому, такими й залишилися, люблять "повозмущаться" і протестувати, а також волю, безлади, героїзм і справедливість. Завжди у нас були і свої герої-коханці, як Петро, і борзі покидьки, як пан Тур, а також свої диктатори і заколотники з Януковичами, і звичайно будуть у нас щирі, добрі і юмористичні люди, як Черевань, які вірять і бачать тільки добро і жарти! Висновок - це все наше, це ми, це наша Україна, і такими ми були, є і будемо!

Гарячий Панько Куліш написав перший україномовний історичний роман про події 1663 року. З одного боку - історичні події. Це був такий собі Майдан 350-річної давності. Звичайні люди під впливом різних факторів (часто - політичних маніпуляцій) вирішили, що можуть приймати важливі рішення, впливати на історію, власне, стати її частинкою. Чи змінилося щось? З іншого боку - кохання непереборне, живе, сильне. Петро і Леся люблять одне одного, але амбіції батьків та інші обставини деякий час здаються сильнішими. Та й ставлення до жінки, м’яко кажучи, неоднозначне. Мабуть, нічого не змінилося. Колись здавалося, що книга невимовно нудна. На мою думку, дев’ятикласники просто не можуть осягути її глибини та ідейного навантаження. Точно знаю, що за 350 років не змінилося нічого.