Я там был не по своей воле

У другому виданні мемуарів «Я там був не з власної волі» автор, дотримуючись зазначеної в першому виданні фабули, частково її переосмислив. Після поїздки у ФРН у 2009 році доповнив відомостями про табір смертників Ордруф — філіал Міттельбау-Дори, — де на ув’язнених, як стало відомо, проводилися випробування ядерних зарядів Гітлера. Деталізував сам факт і обставини втечі 17 листопада 1944 року разом з Іваном Алферовим з-під нагляду спецохорони військ СС, втечі, яка була єдиною за всю історію концентраційного табору Ордруф. Майже не зазнали авторських правок епізоди про допити органами СМЕРШу в Остпройці і під час перевірки у фільтраційному таборі в м. Шатура, про перебування у слідчому ізоляторі Маріупольської в’язниці, у Медвежогірському таборі на лісоповалі, а також про поневіряння після звільнення із ГУЛАГівської зони. Автор вважав за необхідне торкнутися в мемуарах деяких ремарок з опублікованих ним книг: «Мертвые души petitio principii, похоже на роман», «Живі і мертві душі petitio principii, фантастична реальність, або реальна фантазія», над якими він працював після першого видання мемуарів, а також із книги «Микола Васильович Гоголь, Тарас Бульба та Інші напередодні ери Водолія petitio principii, фантастична реальність, чи реальна фантазія», яка готується до друку, на тій підставі, що вони доповнюють загальну концепцію автора з цілого ряду питань, які піднімаються в мемуарах.