Цитаты из книги Тамплієри

Стільки дощу не вмістить жодна весна. Добре було б пам’ятати всі імена. Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи. Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи.

Але поки що ночі розмоклі, як сірники. І обпікає дотик до твоєї руки. Обпікає вуличне листя й нічні вогні. Поясни, як ти дихаєш на такій глибині.

Добре було б тішитись, що все є таким, яким є. Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє. Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі. Добре було б не думати про тебе. Я не вмію. Навчи.

Але це повітря в травні – різке, як скло. Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було. Я знаю, як ти боїшся серця свого. Я знаю – насправді ти хочеш саме цього.

Стільки дощу – а його несе і несе. Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все. Дерева над головою. Темрява на плечі. Я знаю все. Я готовий вчитися далі. Навчи.

В місті з’явилися невідомі святі, молились камінню й спали на килимах. Який зв’язок із господом при такому покритті? Малюй хрести на потрібних тобі домах.

За ними прийшли військові й запалили міста, почали різати безбожників та мирян. І ось тоді Йона написав пояснювального листа, зібрав речі й рушив за океан.

В Іспанії нині, - думав він, - на перевалах лежать сніги, а з пляжів діти ловлять золотих медуз, там є робота і поночі не душать гріхи, там вітер ховається в складках рибальських блуз.

А тут між цих ассирійців страшніше щодень і немає куди сховатися від вогню, і що їм, ассирійцям, до моїх одкровень, смішно думати, ніби я все це спиню.

Він вантажиться разом з усіма до гумового човна, і море не має берега і не має дна, платить перевізнику, знімає обручку з руки, розраховує на три дні питну воду та цигарки. Але серед моря їх зупиняє патруль, і Йоні дірявлять легеню найгострішою з куль, і він іде на дно, якого немає, і доки іде, йому простягає руку господь, який весь цей час був невідомо де.

Я виплюну тебе на берег, як випльовує наживку найбільша з риб, я вдихну в тебе життя, як вдихають звук у сурму, поверну тобі голос, якщо ти зовсім охрип. Ти маєш жити там, де ти маєш жити, і не питай чому.

Якщо ви всі прорветесь і уникнете облав, якщо загубитесь у чужих містах, ви все одно не зможете бути щасливими там, де вас ніхто не чекав. Вигнання завжди обертається тишею на вустах.

Я розумію, що ти не хочеш жити між бід і пожеж, розумію, що тобі заважає кожна з моїх загорож. Можна втекти від мене, але від себе ти ж не втечеш. Та й від мене, якщо відверто, не втечеш також.

Тоді Йона сушить речі й приходить назад. Провітрює дім, бачить, як розрісся яблуневий сад. Яблука падають і лежать у траві, ніби риби, яких викинуло на берег – ще не померлі, але вже не живі. І якщо їх не збирати щоденно, вони обов’язково помруть. І роса проступатиме на їхній шкірі, як ртуть. Господь себе сам боронить та охороня. А ось за деревами слід доглядати щодня.