Новинки Сергея Викторовича Жадана

«Месапатамія» — кніга ўкраінскага літаратара Сяргія Жадана, складзеная з дзевяці празаічных і трыццаці паэтычных гісторый любові і смерці. Героямі гэтых гісторый сталі людзі розных лёсаў, біяграфій і характараў, але ўсе яны так ці інакш звязаныя паміж сабой. Разам з імі чытач апынецца ў горадзе міжрэчча, дзе яго чакаюць пакручастыя падарожжы ад аднаго берага да іншага — альбо ўглыб вады. Сяргій Жадан (нар. у 1974) — украінскі пісьменнік і грамадскі дзеяч. Франтмен вядомага рок-гурта «Жадан і Собаки». Аўтар раманаў «Депеш Мод», «Anarchy in the UKR», «Ворошиловград», «Інтернат», паэтычных зборнікаў «Цитатник», «Ефіопія», «Життя Марії»,…

Вірші на зламі епох часто втрачають свою автономність і все більше нагадують щоденники. Що можна знайти в новому поетичному щоденнику Сергія Жадана? 50 і 1 вірш, писані до і після великого вибуху, зібрані разом, поєднані відчуттям мови, яка так болюче зникає, але потім обов’язково повертається. Нанизані на нитку голосу, узалежнені від звучання, вони, ці вірші, лишаються приватною, рваною хронікою двох останніх років – наповнені снігом, співом, правописом, любов’ю. «Скрипниківка» також вміщує 20 повноколірних авторських фото Сергія Жадана, що доповнюють збірку.

Із самого дитинства ми сприймаємо залізницю не лише як щось, пов’язане із транспортом, а як велику таємницю, що дозволяє вирушити в мандрівку, здолати відстань, долучитися до великого простору, здобути новий досвід. З мандрами й поїздками нерозривно зв’язані й любовні переживання, розлуки та зустрічі, перестук розбитих сердець чи ніжні й тремкі обійми на перонах. Вздовж залізниці твориться історія країни. У книжці Сергія Жадана читачі знайдуть поезії, що писалися протягом багатьох років, прямо чи опосередковано пов’язані із залізницею. Тут вокзальна площа приходить у сни, люди, схожі на равликів, сплять на вокзалах і несуть на своїх плечах власні домівки, військові вирушають на Схід боронити країну та повертаються до рідних. Під тихий стук коліс та пізні гудки пасажири рахують засніжені пагорби, сонні долини, заміські будівлі, а заклопотані провідники блукають вагонами й розганяють сновидіння.

«30 віршів про любов і залізницю» — це поетична ода мандрівці, дорозі та любові.

Kāds jauns ukraiņu valodas skolotājs dodas pakaļ savam trīspadsmitgadīgajam māsasdēlam uz internātu, kas atrodas pilsētas viņā galā, taču izrādās, ka apkaimē negaidīti sākusies karadarbība, valda vispārējs haoss, notiek apšaudes un vairs nevar saprast, kurš ir savējais un kurš – ienaidnieks. Jebkurā brīdī zem kājām var sprāgt mīna, ap sagrauto māju drupām siro bezpajumtnieki suņi, un apātiski, bezpalīdzīgi cilvēki maldās pa apokaliptisko pilsētas ainavu.

У кожної людини, яка пройде російсько-українську війну, залишаться свої спогади про її страшний колір: білий, як вмить посивіле волосся чи колір бинтів, червоний – колір крові і болю. Найстрашніший колір війни, у якому вороги спалили всі інші кольори й відтінки, – чорний, – колір згарищ, горя, жалобних стрічок на могильних вінках... На чорному папері створив графічну серію картин Матвій Вайсберг.

Für ein Tagebuch fehlt ihm die Zeit. Serhij Zhadan ist Tag und Nacht im beschossenen Charkiw unterwegs – er evakuiert Kinder und alte Leute aus den Vororten, verteilt Lebensmittel, koordiniert Lieferungen an das Militär und gibt Konzerte. Die

Posts in den sozialen Netzwerken dokumentieren seine Wege durch die Stadt und sprechen den Charkiwern Mut zu, unermüdlich, Tag für Tag.
Die Stadt leert sich. Freunde kommen um. Der Tod ist allgegenwärtig, der Hass wächst. Als die Bilder von Butscha um die Welt gehen, versagt auch Zhadan die Stimme. »Es gibt keine Worte. Einfach keine. Haltet durch, Freunde. Jetzt gibt es nur noch Widerstand, Kampf und gegenseitige Unterstützung.«

Das Buch ist eine Chronik der laufenden Ereignisse, das Zeugnis eines Menschen, der während des Schreibens in eine neue Realität eintritt und sich der Vernichtung von allem entgegenstemmt. Kein einsamer Beobachter, sondern ein aktiver Zivilist in einer Gesellschaft, die in den letzten acht Jahren gelernt hat, was es bedeutet, gemeinsam stark zu sein.

Книжка містить чотирнадять есе семи українських та семи німецьких сучасних літераторів і покликана зберегти думки, переконання, позиції, оцінки та художній аналіз життя і творчості Пауля Целана – одного із найзнаковіших німецькомовних поетів минулого століття. Написані різними поетами із різних країн, есе перегукуються між собою, підхоплюють раніше озвучену думку, продовжують її та поглиблюють. Зібрані під однією обкладинкою, ці тексти відображають сприйняття Пауля Целана літераторами ХХІ століття, через 50 років після смерті поета.

Есе для антології були написані в рамках проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» такими авторами:

Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Катерина Калитко, Андрій Любка, Таня Малярчук, Ігор Померанцев, Нора Боссонг, Александру Булуц, Рон Вінклер, Даніела Данц, Клаус Райхерт, Йоко Тавада, Макс Чоллек.

Упорядниця антології – Євгенія Лопата

Ці вірші написані впродовж 2020 року. Місце, де вони писалися, лежить на пагорбах. Це означало присутність широкої лінії горизонту й великої кількості повітря. А ще там було багато дерев і птахів, були балки, водойми і рівне, віддалене дихання міста за обрієм. Зміна оптики так чи інакше призводить до зміни письма. Ось про це переважно і книжка: про те, як нас формують ландшафти, як дерева додають нам вертикалі, а озера — глибини, як весняна зелень вчить нас

«Антена» – 80 нових віршів, написаних автором упродовж останніх двох років. Невідомо, на чому тримається чутливість «Антени», але це 80 спроб упіймати коливання повітря, вловити перетікання в просторі невидимих радіохвиль, відчути на дотик час, у якому ми живемо, яким ми дихаємо, який ми проговорюємо. Час, кожен доторк до якого лишає опік. Час, у якому приватні щоденникові записи можуть виявитися воєнною хронікою, а біблійні історії &

1993. aasta suvel peavad kolm Harkivis olesklevat noormeest – minajutustaja Žadan, Koer Pavlov ja Kommunisti-Vasja – leidma üles neljanda kamraadi Karburaatori-Saša, et talle tähtis teade edasi anda. Oma teel kohtavad nad nii abistajaid kui ka vastutöötajaid, tarbivad teadvusseisundit muutvaid aineid ning liiguvad üle piiri otseses ja kaudses mõttes. Klassikaline kangelase teekonna müüt on sedapuhku esitatud postsovetlikule metsikule idale kohases pöörases vormis. „Depeche Mode“ on Ukraina kirjaniku, tõlkija, muusiku ja kodanikuaktivisti Sergi Žadani (s?nd. 1974) esimene romaan. Tõlkija Riina Roasto tutvustab tema elu ja loomingut saatesõnas lähemalt.

«Постійне місце проживання» — спільний книжковий проект поета та письменника Сергія Жадана та художника Павла Макова, що вийде друком у видавництві IST Publishing вже у вересні 2020 року.

Два автори, що обрали своїм постійним місцем проживання Харків, не були знайомі до 2004 року, проте уважно спостерігали за творчістю один одного. «Те, що робить Маков, його відчуття часу, відчуття простору та міського ландшафту, великою мірою відповідає моєму баченню. Фактично, я роблю щось подібне в літературі, але іншими засобами», — говорить Сергій Жадан. «Постійне місце проживання» об'єднує візуальну і текстуальну складові, що представлені вибраними поезіями Сергія Жадана та графікою Павла Макова.

Це видання — спроба переглянути 27 років присутності в Харкові крізь оптику авторів. У книжці читач є третім співучасником створення сенсів, тож видання стає простором власної свободи, так званим «відкритим текстом», що запрошує до знайомства.

Шістдесят віршів про пам’ять, що народжується з любові, та про вогонь, по якому лишається ніжність. Шістдесят спроб окреслити світло й розповісти про повітря над містом. Шістдесят уривків чужих розмов, шістдесят голосів, якими наповнюються весняні сутінки. «Список кораблів» – це список тих, хто пішов, але кого не можна забути. Список імен, які супроводжують тебе протягом життя. Список міст, де на тебе завжди чекають. Мабуть, найінтимніша і найболючіша книга автора.

Що робити, коли не довіряєш навіть найближчим рідним? Як вибиратися з пастки, до якої сам себе загнав? Кому можна розповісти про найважливіше, якщо мову зламано, а вміння слухати й розуміти залишилося в довоєнному минулому? Події п’єси «Хлібне перемир’я» відбуваються влітку 2014 року. Історія однієї смерті поступово перетворюється на історію цілого покоління, на історію стосунків між дітьми та батьками, на історію зради й недовіри, сповнену комічних слів і трагічних сенсів, поєднувати які так досконало вміє Сергій Жадан. Війна триває, і жодне перемир’я не здатне загоїти завданих ран: вони й далі нитимуть, назавжди змінюючи життя людей, які зовсім не збиралися воювати.

Vienīgais, kam tik tiešām ir nozīme, ir mūsu iemīlēšanās, mīlestība, kuru mēs sevī glabājam, kuru mēs nēsājam līdzi, ar kuru mēs dzīvojam. Tu taču nekad nezini, cik tās tev atvēlēts, cik tās tevī ir, cik tās tevi gaida. To atrast ir prieks, to zaudēt - sarūgtinājums un nelaime. Mēs visi dzīvojam šajā brīnišķīgajā pilsētā, mēs visi esam tajā palikuši, mēs visi agri vai vēlu tajā atgriežamies. Un dzīvojam, nesdami sevī šo mīlestību gluži kā vainu, gluži kā atmiņu, kurā pietiek vietas visai mūsu pieredzei, visām mūsu zināšanām. Un tās klātbūtnē mūsu elpā, uz mūsu aukslējām, ir gandrīz vislielākā intriga mūsu dzīvē.

„Химн на демократичната младеж" представя шест истории за развитието на "средния бизнес" в Източна Украйна по време на първоначалното натрупване на капитала от 90-те години на миналия век, като всеки има свое разбиране за този термин и то рядко съответства на икономическите дефиниции. Героите са бизнесмени, на които хич не им се иска да се бъхтят, но и не им стиска да крадат мащабно, поради което се възползват от остатъците от стария режим и ги трансформират в своя полза в новото демократично време.

Идеологемата за средната класа, гръбнака на съвременното капиталистическо общество, се разбива в посткомунистическата икономическа действителност. В това пространство на рекет, корупция, кражби, далаверки и данъчни измами действат странни закони, които са неразбираеми за другите народи от Европа, понякога са неразбираеми и за славянските народи, а се случва и самите украинци да не си ги разбират. На българската публика е добре позната картинката на раждането и развитието на средния бизнес, но Жадан я пресъздава с изключително чувство за хумор, а усещането, което оставя книгата не е тягостно и можем да приемем твърдението на Юрий Андрухович, че „Жадан отново е написал най-добрата си книга".

Сергий Жадан е роден през 1974 г. в Старобилск, Луганска област Превежда поезия от немски (Целан), английски (Буковски), белоруски и руски. Неговите собствени поетически и прозаични текстове, отличени с много национални и международни награди, са преведени на над тринадесет езика. Наричаният от критиката „Черният романтик" е активен организатор на литературния живот в Украйна като през 2017 г е удостоен с държавна награда „Василий Стус" за особен принос към украинското култура и активна гражданска позиция.

По време на многобройните си турнета с поетически рецитали и метения, Жадан често е съпровождан от собствената си ска-пънк група „Кучета в космоса" Живее и работи в Харков.

«Месопотамия» — это книга о Харькове и харьковчанах, самых обычных людях: наших соседях, жителях окружающих нас многоэтажек, случайных прохожих, которых мы ежедневно встречаем и которые превращаются в пассажиров переполненного транспорта, где мы толкаемся в едином порыве попасть на работу или на учебу... В общем, о нас с вами. И еще она о нашей повседневной, будничной жизни, которая затягивает так, что, кажется, не остается времени ни на что

U Żadana koniec świata okazuje się początkiem niebezpiecznej przygody, wstępem do naprawdę długiego koszmaru. Pasza – trzydziestopięcioletni nauczyciel, mruk, idealista, przegryw – musi odnaleźć swojego siostrzeńca, a potem wrócić z nim do domu. Byłoby to może łatwe, gdyby nie wojna. Jakoś rok temu przywieźli ją ze sobą ci dziwni ludzie, od których czuć prochem, tytoniem i smarem. Mówią w języku Paszy, ale i w tym, który Pasza rozumie. Oni zmienili tu wszystko. Najpierw widywano ich w telewizji, potem na ulicach. W rezultacie ojczyzna Paszy została anulowana, a na jej miejsce podstawiono zrujnowane industrialne przedmieścia, opustoszałe…