Бувають такі люди, вік яких немає ніякого значення для здібності потрапляти у якісь халепи та шукати пригод на свою п’яту точку. Саме такою людиною є п’ятдесятирічна Алка Бобильова. З самого свого народження (друга близнючка, яку ще б трішечки і зашив би у пологових путях фельдшер) її супроводжують якісь каверзи. Однак дитяча збитошність – то зрозуміле. Після втрати маленької донечки Алка не може оговтатися тривалий час. Минуло вже сімнадцять років, протягом яких вона і наркоманкою була, і в тюрмі побувала, і із алкоголічки перетворилася на п’яничку. Чоловік вже давно махнув на неї рукою, а тепер ще й, подавшись на вибори, вирішив взагалі розлучитися (звісно, задля довгоногої ляльки). Сестра Уляна, яка вже трішки втомилася від опіки над сестрою, наразі працює у виборчому штабі опозиційного кандидата. На літо Алка приїхала до своєї 87-річною бабусі Мокрини у Добратичі десь понад білорусько-польським кордоном. Щоб чимось себе зайняти, окрім повсякденних сільських справ, вона привезла із собою купу фотокопій архівних документів: на підробітку взялася розшифровувати давні письмена. Несподівано баба Мокрина помирає, а приятелька-ветеринарка здогадується, що бабу вбили, підсипавши серцевий препарат до кави. Так і закручується ця, не побоюсь цього слова, карколомна історія. Адже стрінуться тут і пошуки старовинного скарбу, і бандюкатий місцевий авторитет, який хоче викупити землі Добратичів, і шантаж, і брудна виборча кампанія, і не чисті на руку прокурори, і шкільне кохання, і сусіди різного штибу і симпатії, і сапка у Алчиній спині, і місцева причинна, і тунель на ту сторону кордону (привіт, «Карбід» Любки), і чорна сатана у білому одязі, і те, що Алка має здібність потрапляти у часові «нори» та спостерігати за життям своїх предків та і взагалі за життям місцевого далекого 17 століття.
Гарний, насичений текст, багато описів (всього), гумору, навіть сатири на сучасну Білорусь (адже у багатьох героях, які «вигадані автором», як зазначено у примітках, з легкістю впізнаються реальні особи).
12 понравилось
