Книгу прочитала лише через рецензію і вважаю за необхідне опублікувати її тут: На жаль, трохи затерлося, «збаналізувалося» слово талановитий. Вже не має воно того експресивного захоплення, з яким варто говорити про Сергія Батурина. Талановитий письменник і майстерно написаний твір. Роман, який я читала, вже зовсім не новий (2002 рік), та мені чомусь здається, що ще не всі з ним ознайомились, а дарма. «Охоронець» став для мене романом, що вщент ламає стереотипи. Після прочитання цього твору я остаточно впевнилась у тому, що історичний роман зовсім не є нудним жанром.
Сам автор тактовно застрахував себе від можливих закидів «прискіпливих знавців історії» ще у символічній передмові, але робити це було зовсім необов’язково, адже розповідь зацікавить читачів перш за все не історичними фактами, а своїми художніми рисами. Але куди вже подінешся: топос самоприниження – данина традиції.
Що не зовсім типово для українського історичного роману – головним героєм є не гетьман і не князь. Йдеться в романі про часи князювання Святослава у Київській Русі і головним героєм (не персонажем, а саме героєм) є князів бодігард.
Написано твір легко і з душею, тому він вражає своєю простотою в геніальності. Нічого нетрадиційного у романі я не знайшла, скоріше навпаки – стиль дуже нагадує манери старої доброї класичної української літератури. Читати приємно і корисно. Як для пробуждення любові до власної історії, для віри у глибоке й чисте і для підготовки до контрольної за змістом «Повісті временних літ». Останнє рекомендую з власного досвіду – імена значно легше запам’ятовуються. Я б, до речі, з цією метою вводила «Охоронця» до курсу шкільної української літератури.
Композиційно роман Батурина – повість у повісті, проте зовнішнє її обрамлення значно менше як за обсягом так і за смисловим навантаженням. Обрамлення – це своєрідний авторський відступ на тему історичної спадщини, де пам’ятку руської культури знаходять більш близькі до нас в історичному часі люди. Здається мені, що ми як сучасні читачі теж будемо задіяні у творі в якості обрамлення наступного рівня. Але то все, звісно ж, у процесі читання.
Мова роману є цілком зрозумілою і сприйнятною для сучасного читача. Історичний шарм у мові на диво вдало відтворено сучасними засобами:. Особисто мені, людині, що аж ніяк не була свідком подій Х століття, було відчутно, що події у творі розгортались століттями тому, та відчуття це цілком безболісне. Ба! Навіть приємне.
Розв’язка історичного мотиву у творі є цілком логічною і досить відомою для українців ознайомлених з історією. А от розв’язка внутрішнього конфлікту твору доволі неочікувана, за що авторові окрема подяка.
Вікових, статевих, расових, класових, релігійних обмежень та будь-яких інших для читачів немає. Читайте і отримуйте естетичну насолоду. «Охоронець» дає всі підстави для того.
А тепер ще хочу додати трохи від себе: головне що дає зрозуміти цей роман, головною його ідеєю для мене є збереження історії, свого минулого. Ми маємо пам"фтати хто ми! Які б часи не були і що б не відбувалось в нашій країні!! Хоч і написано трохи сумно.
6 понравилось
