Отзывы о книге Берестечко

Давно закохана в поезії Ліни Василівни, я ніяк не можу відчути таке ж захоплення від цього історичного роману. Я не люблю отой історичний аспект, він завжди трагічний у нашого народу. Власне, тут не так вже й багато історії - лише тло, 1651 рік. Богдан Хмельницький переживає непростий період у своєму житті. З одного боку - поразка "професійна", зрада союзників, з іншого - поразка у коханні, зрада Гелени, "змії зеленої". Його думки й переживання, сумніви, приховані прагнення, душевний біль - усе в цій книзі. Авторка дошукується причин й описує усе настільки органічно (що то значить - геній), що здається, ніби вона бачила усе на власні очі. Трагічна доля українського народу, як завжди, знаходить відгук у душі й серці цієї письменниці та її поціновувачів.

Знайшовши цю книгу, я неабияк зрадів, тому що її пошуком в матеріальній формі я займався не один місяць. І в той же день я прочитав її, на це мені знадобилося менше двох годин, та й то, я перечитував деякі сторінки по-кілька разів, тому що не міг насолодитися тими солодкими словами, тією істиною, тими думками, які повністю співпали з моїми.

Я не перестаю дивуватися українському менталітету. Невже мій народ завжди був таким? Невже в нас одна доля на всі століття? Невже, невже, невже?? Чому саме ми? За що?

Мойсей народ свій вів через пустелю. Послав Господь їм воду за труда. А в нас яку не вдариш кайлом скелю - зівсюди рине кров, а не вода.

Історія не повторюється, це факт, але не в випадку українського народу. Все йде за старим сценарієм, і тут нічого не поробиш. Саме ці думки оселилися в моїй голові, після прочитання цього історичного роману в віршах, і оселилися вони там навічно. Доречі, рима в тих віршах в мене дуже часто не складалася, що відбилося на оцінці. Можливо, Ліні Костенко було важко вести розповідь від Богдана Хмельницького та вона не до кінця зрозуміла роль його постаті в історії України, так мені особисто здалося. Все також було дуже політизоване, що мені особисто дуже сподобалось, але хочу наголосити, що таке не кожному до смаку.

Загалом дуже не погано, мені сподобалось, я не розчарувався, але все ж таки трагічна доля українського народу... Ліна Костенко просто описала життя українського народу в сімнадцятому столітті, і доречі, геополітичне положення залишилося майже не зміним з того часу. Але це життя, ми повині боротися до кінця!

Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку.

Усі народи, а відтак і мій, у чомусь винні, скоївши й не скоївши, як винен той святий Варфоломій за те Варфоломіївське побоїще.

О горе нам!.. Я вже як ті пророки, що часом божеволіли з жалю. Я знаю свій народ. Кляну його пороки. Але за нього Господа молю!

А ви, що звикли роззявляти пащі, злочинства наші множити стокрот, — побійтесь Бога! Ви нічим не кращі за мій сумний зацькований народ.

Я з величезним трепетом ставлюся до Ліни Костенко та її творчості. І тому, побачивши, що в другому семестрі ми проходимо її в університеті на курсі "Літературний стиль", то була дуже щаслива. (Та й узагалі, весь другоий семестр ми вивчаємо сучасну українську літературу, що не може не радувати).

Роман у віршах "Берестечко" мені сподобався. От уміє пані Ліна написати про важливе для народу простими й зрозумілими словами. І я дивуюсь, як у декілька рядочків можна вмістити стільки мудрості. Це магічний талант.

Це зовсім не розповідь про саму битву під Берестечком. Історія ведеться від імені Богдана Хмельницького. Цей твір — ніби щоденник його роздумів про все на світі (про причини поразки, про загарбницьку політику інших держав тощо).

Та крім політичних та патріотичних мотивів, у творі знайшлося місце й коханню та зраді. І це все не викликає якогось нерозуміння, бо переплітається дуже органічно.

Так просто й вишукано написано, що неможливо відірватися. Раджу.

Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку.

Чуттєва і лірична, Ліна Костенко дуже добре вміє змусити відчути те, що відчувають її герої. Тут працюють не тільки слова, не тільки мова, але і ритміка, що постійно змінюється протягом роману і якимось чином зачаровує, занурює в атмосферу безвиході, відчаю і безсилості, що відчуває Хмельницький після поразки під Берестечком.

І щось змінини я вже не потрафлю Сиджу в облозі смутку і сльоти, Зелений кінь з полив`яної кахлі Копитом б`є у скроню самоти

Він п`є... І згадує Гелену, дружину, що її повісив на воротах його син. Про її красу, пристрасність, хитрість... про її зраду. І про свою любов до неї

Я кохав не одну. А щасливий був тільки з нею. Не чіпайте її. Вона мені в хмарах пливе

Дуже напружений емоційно твір. Він легко читається і розуміється, відчувається, і ті настрої проникають у душу, розчулюють. І немає жодної сторінки, що дала би відпочити від цієї емоційної напруги.

Це історія одного гетьмана, розказана ним самим у руїнах фортеці. Історія війни, боротьби, спроб, удач і поразок. Історія найбільшої за усю Визвольну війну битви. Історія зрад і розчарувань, болісного і зцілюючого кохання, попраної і відновленої надії.

Завжди цікавило питання (над чимось схожим задумувався Раскольников, бррр): чому деякі люди можуть вести тисячі на загибель, а інші не можуть нічого взагалі в цьому житті? Кожна нація має своїх героїв. Чому саме герої? Що робить когось героєм? Якщо відкинути кучу філософських роздумів та визначень, то герої – це ті хто приніс перемоги в "скарбничку" нації. Якщо підрахувати значимість перемог в розрахунку на масштабність битв, їх геніальність та вплив на історію, то перемоги Хмельницького складають майже половину української "скарбнички". Але Берестечко – то поразка. Велика поразка топового героя. Перша поразка до цього непереможного війська. Це як стати мільярдером (заробивши той мільярд!) і потім все повністю втратити. Цікаво, в статистичному відношенні, чи багато людей на цій землі змогло б знайти в собі сили починати все спочатку? Тоді коли все, здається що, втрачено. Коли самогубство може здатися єдиним виходом, щоб пережити ту надлюдську ганьбу. А відповідальність? Яку потрібно мати силу духу щоб витримати тягар надлюдської відповідальності, яка випадає на душу першого серед рівних. Завжди цікавило як люди, які досягли таких масштабів (або доля чи Провидіння їх змусили досягти), як ці люди сплять вночі? Як вони дивляться в очі простим людям після великих поразок? Як вони не п'яніють до безпам'ятства від перемог? А може це мають бути недалекі люди, які всього цього не розуміють та не відчувають або неймовірно черстві?.. Да бути такого не може! Ліна Костенко заслужено займає п'єдистал сучасної української літератури. Її вміння створити чоловічий образ, будучи жінкою, це вміння вражає. Все навскрізь українське в цьому творі. А образи як вималювані. Питання, які постають по ходу твору – багато з них для роздумів навіть не в зрілому віці, а, мабуть, вже в старості. Важко повірити, що такі об'єми, з такою ідеєю і в такій нестандартній поетичній формі можна побачити в україніській літературі. Браво, Ліно Василівно!

Історичний роман ,що розв*язує філософське питання болючої поразки гетьмана Богана Хмельницкого під Берестечком. "Усе було за нас" Чому ж програли ми?" - ніж ,що висить над думками, Домоклів меч на українських просторах. Філософія перемоги над поразкою, доля України, народу устами гетьмана. Адже "життя людського кроки стислі ,немає часу на поразку". Але Богдан Михайлович не лише правитель, він - людина, здатна на сильні почуття. Саме ці почуття ,любов до розбещеної ,розпусної жінки й затьмарили розум ,позбавили здатності холодно мислити. Поразка настигла через зраду? І хто здатен вилікувати стомлену душу? "Не тая відьма гарна ,що вдень ,а що вночі".