Цитаты из книги Берестечко

Бо не з того заліза мене лито

І не в тому гартовано вогні,

Щоб їм вдалося на своє копито

Переробити душу у мені!

Та прийде час, як перед Богом свідчу ще буде Слово, більше за слова. Але чи й справді ми німі для світу, чи, може, трохи світ недочува?

Бо ми такі. Ми прості. Ми в кожусі. Не знаєм як. Не звикли до свобод. То треба ж якось піднімать на дусі, а не в болото втоптувать народ!

Бо поки ми тут про свободу мимрили, то інші вже свободу здобули. А ми усе співаєм, як ми вимерли або як нас в неволю продали.

Такі іще малі. Нікому ще не брешем. Ні матері, ні Богу, ані самим собі.

Так тоскно на душі. Ми навіть не пропащі. Ми просто вже ніхто. І всім вже не до нас.

Поразка — це поразка. Вона нас істребля.

От що в нас є - могили і могили. Та Чорний шлях з невільницьким плачем. Цьому народу світ уже немилий від зайшлих вбивць і від своїх нікчем.

Чи, може, ми не лицарі були? Своє жіноцтво шанувать не вміли? Пани вино їм з тухольки пили. А ми у шапці ніженьки їм гріли.

Україно, Великомученице, зоре моїх нещасть! Де сини твої, мамо?.. Тільки руки ламати. Один за тебе умре. Другий продасть. Третій не знає, хто його мати.

Чи справді вірив я у перемогу в такій тяжкій, нерівній боротьбі? Так, вірив я. Найперше вірив - богу. І вірив людям. Людям і собі.

А що Москва? Москві немає діла. Ми - щит Європи і свій хрест несем. Хіба їй що? Вона іще й зраділа - де двоє б`ються, третьому хосен. Ось ми сповна зазнаєм свою муку. І прийде час, безвихідний наш час, - вона нас візьме під високу руку, не ворухнувши й пальцем задля нас.

Кишить Вкраїна кишлами ордами. І Бог згортає чорними сувоями твоє терпіння, виткане з біди ...

Усі держави б'ються між собою. Ми ж за державу билися свою.

А в нас що не сусід — братання. Так і дивися, що вковтне.

Колись, було, то піший, то комонний. І німець мандрував, і київський спудей. Тепер цей шлях безлюднй, безгомонний. Отак колись незчуемося, де й поділася та наша Україна. І люди будуть, та уже не ті. Лиш десь там туга у степах чаїна та рушничок зотлілий на хресті...

Настав мій час, і я завдав їм хлости. Хіба я раб, щоб жити з їх щедрот? Для них я - вождь збунтованого хлопства. Для мене я - замученний народ.

Ото мій край, ото - під нагаями! Ото вони, трикляті, а то - ми. І доки править панство з холуями, добра не буде людям і з людьми.

Бо хто б там що про волю не курникав, свою темноту називавши сном, бува народ маленький, а - великий. А ми давно розбовтані багном.