Doc1

Мною постійно керувало відчуття очікування. Я постійно чогось очікував, і у житті не було жодного випадку, коли б я жив - ось так, як всі живуть, - і не відчував десь усередині цього типового, певно для багатьох, стану очікування. Спочатку я очікував вступу до школи, потім до інститутут, очікування дорослішання, нової роботи, змін, а зараз - вперше я просто живу, без очікування, не заглядаючи у майбутнє, лише часом обертаючись назад й підраховуючи зроблені кроки та удари свого серця.

Обманювати себе вже давно увійшло в мою звичку.

І кожного разу вона задавалась одним питанням: чому Бог створив людей істотами парними, чому не можна бути просто самотньою і щасливою, щодня повертатись до свого помешкання з роботи чи, припустімо, з навчання, сідати за письмовий стіл або до мольберту й відчувати повну й нероздільну гармонію і співіснуванні з порожнечею, розділяти своє щастя лише з собою, засинати в обіймах з собою, а разом з тим почуватись досконалою і самотньою?