Цитаты из книги Doc1

Мною постійно керувало відчуття очікування. Я постійно чогось очікував, і у житті не було жодного випадку, коли б я жив - ось так, як всі живуть, - і не відчував десь усередині цього типового, певно для багатьох, стану очікування. Спочатку я очікував вступу до школи, потім до інститутут, очікування дорослішання, нової роботи, змін, а зараз - вперше я просто живу, без очікування, не заглядаючи у майбутнє, лише часом обертаючись назад й підраховуючи зроблені кроки та удари свого серця.

Обманювати себе вже давно увійшло в мою звичку.

І кожного разу вона задавалась одним питанням: чому Бог створив людей істотами парними, чому не можна бути просто самотньою і щасливою, щодня повертатись до свого помешкання з роботи чи, припустімо, з навчання, сідати за письмовий стіл або до мольберту й відчувати повну й нероздільну гармонію і співіснуванні з порожнечею, розділяти своє щастя лише з собою, засинати в обіймах з собою, а разом з тим почуватись досконалою і самотньою?

Неприємність полягала у тому, що я також був людиною, а це у мої плани ніяк не входило.

Долю, якщо ця паскуда таки існує, не обдуриш.

Все закінчується втратою один для одного, а миті щастя тут і тепер ніколи не тривають довго, а тим больше вічно. І можна залишити для себе лише клаптики споминів про добре і світле й корити себе за нескоєне.

Нерви мої рвалися, немов струни у Паганіні.

Вона навіть телефонувала сину. – Синок, – казала вона, – сина, давай поговоримо? – Про що? – сухо відкликався він. – Просто про життя. – Ма, що ти хочеш? – Я самотня, – казала вона йому, червоніючи й закушуючи губи від сорому. – Я теж самотній, – відповідав він і клав слухавку.

- Знаєш, - раптом оживилася мама, - я все життя намагалася не наступити на ті самі граблі, але вони були розкидані упродовж усього мого життя. Тепер. коли я хочу їх відшукати, наступити на них і набити гулю - їх немає. Їх ніде немає

Життя не було складним, воно було комічним та безОбразним - усі випуклості та впадини сприймалися мною не у 3D, а на площині часопростору, неначе не ти живеш, а тобою живуть - інші, хтось інший.

Я крига, я великий айсберг, я крижаний кубик, мій розум холодний, мій розум світлий.

– Я самотня, – казала вона чоловіку. – Я теж, – бурчав він і відвертався до стінки.