Рецензии на книги — Оксана Мороз

Багато чого мені тут не сподобалось. Перші теоретичні розділи мене відштовхнули: ті роздуми про освіту, СРСР.

А ще я дуже не люблю різні типізації, а тут і три типи націй, і і три типи людей (розумні, борці і овочі). . Я маю тримати в голові думку про те, що це лише авторське бачення, її думка і т.д., але зважаючи на анотацію, її досвід роботі в індустрії вірусмейкерства, я очікувала більш яскравих кейсів, прикладів, правил, розвінчувань міфів, а не те, що отримала в результаті.

Добила мене підсумкова класифікація людей: є залежні і втомлені, релігійні фанатики, ті, хто виживає, сільські мешканці, самолюби і Остапи Бендери... . Я вже згадувала, як я не люблю різні типології? Мене аж відвертає від книжок, де нас, людей, намагаються класифікувати.

І тому мені важко дати оцінку. Через оце все…

Інфа про квартиру Сєрлєща була цкуванням, Бігус вивалив "факти", у 2010-2014 роках в Україні було кілька незалежних ЗМІ серед найвпливовіших, у "совку" достатньо було натружено працювати, аби досягти успіху, а професія вчителя була шанованою та впливою, на депозит гроші складають ті, хто не довіряє владі і були кількі разів нею обдурені, Московський патріархат - канонічний, а аби визначити фейковий аккаунт у мережі, чи нє, треба поглянути на його обкладинку, бо перша ознака фейкового аккаунту - це обкладинка, яка не відповідає сезону.

Якщо ви вирішили, що це я остаточно поїхала кукушєчкою, то пояснюю. Все це (а також це пучок іншого) - це твердження авторки Оксани Мороз, про які я дізналася, прочитавши її книгу "Нація овочів".

Наскрізна ідея - у совку було найкращє образованіє, яке вчило…

В час, коли інфосміття переповнює свідомість, пролазячи повз кожну шпарину, медіаграмотність та фактчекінг набувають неоціненного змісту. Як раніше - навичка відрізнити поганку від опенька. І дуже, дуже неприємно, що ці теми стають лише новою золотою жилою графоманів від медіа. Камон! Така подача матеріалу - то мов спеціальне відворотне зілля від цієї тематики! Суб'єктивність, оціночні судження в кожному рядку, лінгвістична посередність, а води скільки, матінко рідна. Всі ці оцінки - все в тисячі більше, в рази гірше, найякесь-там. Коли пишеш про рази і тисячі, то треба ж якось конкрєтнєє, а в ідеалі - хоч посилання на джерела робити. Бо єдині джерела тут, здається, то перечитані авторкою антиутопії, про які є згадки в кожному розділі. Спогади з дитинства видавати за історичний екскурс,…

І все ж книга на 3 з 5.

У ній є корисна інформація, зокрема, поради в кінці. Але багато класифікацій та означень висмоктано з пальця. Тут уже звернули увагу, що радянській освіті приписується заслуга виховання критичного мислення. В СРСР не було "овочів" (ЛОЛ).

Потім почалася маячня з поділом на групи, найбільш вразливі до овочизму. Я не сперечаюся, що айтішники - освічена група, але (знаю із щоденного спілкування) також любителі пожувати та порозганяти фейкові новини. Там вистачає недалеких. Сказано, що вони - справжні патріоти. Це шо? Я не жартую, так і написано: "стартапери, інноватори, технарі та айтішники - люблять свою країну, мислячі патріоти". Це не неправда, це притягнуте за вуха узагальнення.

Насмішило, що прослуховування радіо не записано в одну проблематику з ТБ. Це два…

Автор может и уволилась из отрасли манипулирования, но привычка манипулировать осталась – она с удовольствием подгоняет факты под свою теорию (правды ради надо отметить, что этим грешат почти все авторы собственных теорий), делает грубые обобщения, навешивает на людей ярлыки, описывает группы социума в стиле гороскопов, безапелляционно навязывает читателю иногда абсолютно субъективные неуместные выводы. Короче, «наморозила» Оксана Мороз немало. Из пяти разделов книги только второй и третий разделы, касающиеся работы автора в бизнесе лжи, можно читать спокойно. Остальные разделы вызывают желание поскорее, если не сжечь книгу, то сдать ее в макулатуру :) Научное и логичное здесь соединяется с бредовой отсебятиной, которую стоило бы оставить в формате личного блога, а не оформлять в виде…

Рекомендую до прочитання кожному українцю, який хоче зменшити вплив маніпуляцій на нього (а нами маніпулюють всюди, тимпаче в розпал інформаційної війни). Книга-посібник як жити своїм життям в українському інформаційному просторі.

Книга необхідна у наш насичений купою інформації світ. У час перепостів, любителів пройти тест і запостити результат на сторінку. У час величезної маніпулятивної гри, насаджень потрібної думки. Інформація у книзі подана доступно і легко, з прикладами, посиланнями на статті. Читається швидко. Чудова можливіcть розібратися в темі інформаційної гігієни та зрозуміти - як відрізняти фейки від правдивої інформації.

Усі брешуть, і правду можна зрозуміти лише самому. Читати, дивитися, слухати все по максимуму...

Це допомога, як не стати заручником фейкової інформації з мінімальними витратами й величезною користю. Автор вчить фільтрувати інформацію, відслідковувати правдивість прочитаного чи почутого. Потрібно знати, хто дає інформацію. Інакше - ми стаємо жертвами маніпуляцій.

Ми живемо в інформаційно-цифровому світі. Цей світ має свої переваги, і, на жаль, свої недоліки.

Найголовніші з них - це інформаційні віруси. Що є правда, а що брехня? Кому вірити? Як вберегтися від маніпуляцій? Це ключові питання над якими варто замислитися кожній людині.

В залежності від того, наскільки люди заражені інфовірусами, суспільство можна поділити на людей-розумних, людей-борців, людей-овочів.

В кожній країні є всі 3 типажів. Але кого більше? Ось головне питання...

В Україні зараз переважає "овочизм".

Завдяки історичній та економічній ситуації, ми маємо вкрай слабкий імунітет до маніпуляцій.

Чому ж так сталося? Люди стомлені "виживанням". Хочеться щастя та стабільності, хочеться вірити в краще майбутнє та "чарівну пігулку", яка допоможе.

І ось тут, в гру вступають маніпулятори та…