Рецензии на книги — Ігор Зарудко

Получила книгу в довесок к большому заказу, особых надежд не питала на ее счет, но... История оказалась очень интересной. Автор легко, доступно и очень открыто рассказывает о своей жизни. Складывается впечатление, что ты сидишь рядом и общаешься с ним, как со старым знакомым или даже хорошим другом. После прочтения осталось приятное послевкусие и желание познакомиться и с другими произведениями писателя.

Кожного разу, коли я берусь за нову українську книжку, попередньо прочитавши кілька відгуків від тих, кому начем-то можна вірити (Жадан, передмова Любки). Так от кожного разу це суцільне розчарування. Не бачу ані розвитку, ані новизни.

"Не треба вигадувати велосипед,"- напевно так собі сказав автор і написав про своє життя - все просто. Чому ні, якщо життя цікаве, непередбачуване, авантюрне?

Підкуповує те, що все описане - не вигадане. Все: люди, остогидла робота, почуття - реальне, настільки правдиве, що я повірила у кожне слово написане Ігорем. А ще цю книгу треба розібрати на цитати - настільки цікаві думки на все, що нас оточує, на все те, на що деколи не звертаємо увагу.

Хтось пускає сльозу від смутку, хтось від радості, а я плакав за втраченим минулим. Час, наче ті дикі коні, мчить, не озираючися, наступає на тебе в мить твого народження, переступає через тебе. І ти все своє подальше життя намагаєшся його наздогнати. Той, хто йде в ногу з часом, - зануда. Усе, чого ти вимагаєш від себе, - бігти. Усе далі й далі.…

Цей твір та манера висловлювання говорить лише про одне:" Автор, як кажуть, на короткій нозі із читачем НАШОГО покоління"! Настільки грайливо та інтригуюче описані моменти, проблеми та переживання,що, читаючи, іноді, впізнаєш себе та свої уподобання. Історія життєво доцільна, завершена та по-доброму, зичлива для багатьох!

Коли читала книжку, то вiчувала себе чоловiком. Сиджу собi у барi п' ю горiлку або вiскi, залежно вiд того скiльки маю грошей та з ким я п'ю, та крiзь димову завiсу ледве бачу свого спiврозмовника. Спiврозмовники змiнюються мов картинки дiафiльму, я вже не розумiю чи то було насправдi, чи вигадка або i зовсiм сон; розповiдi переплетаються в головi, я забуваю про що вони були. Прокидаюсь зранку з важкою головою, вiдчуттям втрачених можливостей та безсиллям, а на подушці поряд бачу незнайоме жіноче обличчя. Жiнка йде, а я п'ю на балконi каву i ciдаю за ноут, щоб записати усю цю нiчну маячню. "Не вірю" - хотiлось сказати, коли перегорнула останню сторiнку, якщо це iсторiя про кохання, то якась зім'ята, скорочена; якщо про янголIв, то менi не вистачило фiлософського, мiстичного або…

Я дуже люблю побутовий реалізм. Особливо, коли дія відбувається у моєму рідному місті, або в містах, які я добре знаю. Коли читаєш про свого "сусіда" або про гендель на розі однієї з центральніх вулиць. "Йосипівна" - дуже добра книжка. Не зважаючі на трупи людей або котів, зради та бійки. Вона вчить, що добро таки перемагає зло. Хочеться подякувати Ігорю за те, що в час, коли нам дуже необхідне добро та віра в себе, він нам це дарує хоча б у своїй книзі. П.С.: І трошки дьогтю в бочку меда. Оповідання головного героя для якоїсь газети можливо краще відділити в окрему одиницю. Для того, щоб зрозуміти, що ж там відбувалося, занадто мало інформації, а як для частини "Йосипівни" - забагато.

В цьому творі автор особисто мене навчив наступному: а саме, мистецтву розуміти ситуації. І, навіть не зважаючи на те, що після оповідання в мене, як в читача, постав цілий інкубатор запитань, я настільки порила у спогади, переживання та доречність кожного моменту, що згадки і сьогодні метушать як варіації подій.

Роман про Харків від українського сучасного автора. Трохи сумбурний сюжет, де переплітаються долі героїв, є досить цікаві історії, але герої ніби нашвидкуруч зліплені. Герої змiнюються, мов картинки фiльму, я вже не розумiю чи то було насправдi, чи вигадка або i зовсiм сон; розповiдi героїв  переплетаються в головi, деколи я забувала про що вони були. Проте це дуже добра книжка. Не зважаючи на зради та бійки. Вона вчить, що добро таки перемагає зло. У час, коли нам дуже необхідне добро та віра в себе, автор нам це дарує хоча б у своїй книзі. Якогось захвату книга у мене не викликала.