Рецензии на книги — Ирина Славинская

Перша частина книжки мені припала до душі більше. Про стосунки з рідною мовою та загальні думки про вплив Росії на українців через контент. Що споживали українці на початку 2000х, чому досі існує думка, що все інтелектуальне – через російську мову, а чуттєве – пісні про кохання – це можна й через українську.

«Хтось сказав, що українська найповніше проявляється як мова красивих пісень про любов, а ще має низку неперекладних слів. Звичайно ж, «тендітна», звичайно ж, «кохання» тощо. Така репліка може видатися приємною, але суто до миті, коли її деконструюють – це щось із розряду компліментів у стилі «розумна як чоловік». Імперський мовець, який сидить усередині богатьох із нас (і в мені теж, звичайно), говорить із реальності, де українським –колонізованим і приборканим – є хіба що простір…

Dторая книга показалась менее интересной, особенно в сравнении с первой. Вроде и истории интересные, сами люди не менее талантливые, а в общем настрой книги немного не тот. Какой-то он минорней и тяжелее. Может из-за того, что книга была написана позже, в 2015 году, когда вокруг позитива была не так много. Появились истории о войне. А это всегда не легко. Но некоторые из историй очень жизнеутверждающие. Они рассказывают, что нужно жить и надеяться, даже когда уже совсем нет сил. А еще в этой книге есть интересные иллюстрации художницы Алевтины Кахидзе.

Хочете мотивації? Читай цю книгу! Андрухович розповість Вам про армію, Карпа про успіх та вічних підлітків, Іван Леньо про поразку та перетворення на Kozak System, а Мар'яна Садовська про те, як бути успішною жінкою з маленькими дітьми на руках. Загалом, читайте і отримуйте насолоду від життєвих історій успішних українців!

Ця книжка планувалася як guilty pleasure, щоб після «серйозної літератури» трохи відпочив мозок. Незвична й неочевидна ідея — майже хуліганська — прочитати щоденник, авторка якого живе з тобою в одному місті та в один час.

У нас однакова освіта і приблизно однакова бульбашка. Я теж нещодавно читала про Нечуя-Левицького, облогу Сараєва, окупацію Франції. І теж «прогуляла» найбільший грудневий блекаут під час поїздки в Париж (так і хотілося запитати, чи їхала авторка через Перемишль). Дивно бачити в тексті такі ж досвіди і такі ж думки, як у тебе. Здавалося б — що нового ми можемо сказати одна одній?

Насправді багато нового. Похизуватися бібліотекою, порадити пʼєси і репортажі, порівняти, у кого які були повітряні тривоги. Віддзеркалити досвід, розчулити, надихнути. Я очікувала всього, але…

я взялась читала книгу на робочому місці: поринула так, що навіть з третього разу не зрозуміла, що від мене хочуть. так, що не змогла зв'язати пару слів у відповідь. так, що комок в горлі та сум на душі.

це різноманіття тем та їх актуальність, це багатогранність та проникливість – ось, які слова пасують для опису книги. Ірина пускає нас близько до себе, дарує нам запасні життя та ділиться коханням до слів. на 20'х сторінках – полилось з очей. після прочитання – бажання знайомитися з авторкой й надалі.

Я живу у Франції і при цьому я обожнюю українську літературу, тож логічно, що я собі придбала книжку "Селфі в Парижі". Враження в мене дуже змішані, але оскільки остання розповідь ну дуже добре написана, то я все ж таки поставила 3.5, а не 3.

Ця збірка - справжній мікс всього підряд: тут і фекшн, і спогади, і якась подоба щоденника, і, звичайно, трохи художки. В книжці, здається, 8 оповідань, прям сильно сподобалися мені 3. Інші просто не викликали жодних емоцій. Мені, мабуть, хотілося більше історій пов'язаних з життям людей в Парижі, а не цього всього.

В цілому цікаво, але радити не буду, мої очікування не справдилися.

Книга дісталась у подарунок, сама б її не обрала. Подумала б, що це занадто "просте і попсове" для мене чтиво. Проте історії цих звичайних "талановитих" людей мене захопили. Їх погляди і ставлення до життя співпали з моїми. Дуже мотивуюча, емоційна і приємна книга