Лучшие книги В. Домонтовича

Серце професора — це енциклопедія пристрастей, прихованих за списками літератури й примітками. У «Докторі Серафікусі» воно пульсує в унісон із вибуховими хвилями історії. Воно поривається до аудиторій і бібліотек, але не може уникнути парків і модних кав’ярень, затишних ярів і диких завулків.

Чи важко натрапити на хіпстерку у 1920-х роках? Що простіше — закохатися в таку дівчину чи в місто? Як залишатися українськими інтелектуалами після навали «хороших росіян»?..

Відповіді знають В. Домонтович і його химерні, зате переконливі персонажі. Один із найзагадковіших українських романів уперше друкується з розділами й фрагментами, які дивом уціліли в архіві.

1999 року видавництво "Критика" першим в Україні перевидало два романи одного з найвизначніших українських прозаїків ХХ століття В Домонтовича (Віктора Петрова, 1894 - 1969) - "Доктор Серафікус" і "Без ґрунту". За результатами опитування кількох сот експертів, що його провів Центр рейтинґових досліджень "Еліт-профі", цю книжку визнано (в номінації "Художня література") однією з трьох найпомітніших подій року. До другого тому вибраних творів В. Домонтовича увійшли його романи "Дівчинка з ведмедиком" (1928) та найкращі оповідання й нариси різних років. "Петров залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем…

«Дівчина з ведмедиком» — модерністський неокласичний інтелектуальний роман українського письменника Віктора Петрова-Домонтовича (1894—1969), написаний 1928 року. Сам автор визначає його як філософсько-інтелектуальну повість. Роман вийшов у видавництві «Сяйво» за апробацією Миколи Зерова.

Це паралельний текст або текст у тексті, присвячений питанням людської екзистенції, існуванню людини в умовах тогочасного суспільства як особистості, що зберігає за собою право на індивідуалістичний прояв, відзначається широким використанням алюзій та ремінісценцій, цитат та інших запозичень, що вказують як на енциклопедичну ерудованість автора, так і на звернення його до читача освіченого, здатного сприйняти таке закодоване письмо.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником. Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

«Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й інфантильного професора, який відкидає сексуальне начало як варварство, але зазнає поразки, коли його спостигає кохання.

Екстравагантний роман «Дівчина з ведмедиком» можна прочитати лише як любовний і при цьому дуже багато втратити, адже автор чудово показує зміни в суспільстві, коли змінюється людина, змінюється епоха.

Понад шість десятиліть, від кінця 1920-х років, проза В.Домонтовича (Віктора Петрова, 1894 - 1969) у підрадянській Україні не друкувалася. Пропонована книжка є першою спробою повернути українському читачеві найкращі романи видатного письменника. "Петров залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем української культури. Те ж саме можна сказати про Домонтовича - його літературну креатуру. Мало не кожен Домонтовичів рядок містить парадокс, виклик, провокацію... До цих романів, їхніх героїв і сюжетів, немає ні легкого, ні єдиного пояснення. Вони живуть, дихають енерґією, провокують на критичний перегляд будь-яких…

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об'єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся. Події роману «Без ґрунту» розгортаються на рубежі 1920–1930-х, коли речники ідеології нового світу прокламують повний розрив з будь-якою традицією: почати історію з чистого аркуша, виплекати людину, не обтяжену ніяким спадком. В авторитарній державі вождь має стати єдиним об’єктом поклоніння. Харківський культуролог Ростислав Михайлович приїздить до рідного міста Дніпро, щоб вирішити долю споруди вчителя –…

Таємний агент радянської розвідки і богемний модерніст, берлінський професор-богослов і «шостий із п’ятірного грона», людина в німецькій офіцерській формі й археолог-самітник, що вивчає трипільську культуру, — якби хтось написав белетризовану біографію Віктора Петрова, така книжка не поступалася б гостросюжетністю шпигунським романам. Але поки державні архіви відмовляються надавати інформацію про цю непересічну постать, нам лишається перечитувати твори Доктора Парадокса, на сторінках яких відображаються гострі суперечності його доби, вирують емоції та чаяться тамовані пристрасті, оживають Вінсент ван Гог і Ґете, Райнер Марія Рільке і Вацлав…

Історія зради Ісуса Христа його учнями, зокрема Іудою та Петром, перед розп'яттям.

Віктор Платонович Петров (1894—1969), літ. псевдонім — Домонтович — один із найяскравіших українських інтелектуалів XX ст., талановитий і різнобічний вчений, що справив відчутний вплив на декілька гуманітарних дисциплін: етнографію, антропологію, археологію, літературознавство, незрівнянний ерудит і видатний письменник, котрий у 1920-ті роки належав до кола неокласиків. Творчість В. Домонтовича 20—40-х років не мала нічого спільного із соціалістичним реалізмом і поки ще залишається маловідомою, не осягнутою.

Біографії митців часом бувають цікавішими за їхні тексти. Особливо тоді, коли вони намагаються їх вибудувати як роман чи драму, дотриматися чистоти жанру, приміряти різні ефектні маски й ролі або стати на котурни. Найвиразніше любов до вимовної пози виявилася при початку та при кінці ХІХ століття, у добу європейського романтизму й модернізму. Один із найяскравіших українських модерних прозаїків, Віктор Домонтович звертається до маловідомих фактів з життя Франціска Ассізького й Вацлава Ржевуського, Вінсента ван Гога й Пантелеймона Куліша, пропонує надзвичайно цікаве перепрочитання їхніх життєписів і творчості.

Рік написання: 1929
Жанр: романізована біографія
...........................................
В.Домонтович є зачинателем в українській літературі нового жанру - романізованої біографії.
Повість "Аліна й Костомаров" розповідає про складні стосунки і життєві пригоди Аліни Крагельської і Миколи Костомарова.

Мемуарний очерк «Болотяна Лукроза» присвячений історії нової української літератури, українській гуманітарії. Головний герой - Микола Зеров. Назва - буквальна цитата із сонета Зерова «Лукроза»: Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,
Де розум і чуття — все спить в анабіозі,
Живем ми, кинувши не Київ — Баальбек,
Оподаль від розмов, людей, бібліотек...

Історія Сави Чалого до й після зустрічі з Пилипом Орликом.

Домонтовичеві біографії поета Франсуа Війона та романтичних Аліни Краґельської і Миколи Костомарова, Косачеві повісті про Анастасію Скоропадську, дружину гетьмана Івана Скоропадського, та про мандри Європою художника Антона Лосенка, Шевчукові тексти про поета-романтика Амвросія Метлинського та буковинського прозаїка Юрія Федьковича, – все це захопливі біографічні сюжети ХVІІІ – ХІХ століть, майстерно написані історії про непересічних людей, де перед нами привідкрита завіса над приватним життям, почуттями та сумнівами Великих, де вирують пристрасті і пульсує життя.

Віктор Петров (1894-1969), псевдо - В. Домонтович, Віктор Бер, один з найцікавіших українських прозаїків і відомий вчений. Постать трагічна й неоднозначна. За мірою наукового таланту - визначна. Його доля склалася вкрай непросто: вчений, прозаїк, що був неокласиком у прозі, у силу обставин стає... совєтським розвідником.
У книжці друкуються найвідоміші повісті В. Домонтовича, в яких було яскраво відтворено духовну порожнечу існування людей 20-30х років, а також статті про його життя, творчість і согади сучасників.

«Доктор Серафікус» – один з трьох його інтелектуальних любовних романів В. Домонтовича (1894—1969). Професор Комаха, який відкидає сексуальне начало як варварство, зазнає поразки, коли його спостигає кохання.
Повість-поема «Поза межами болю» Осипа Турянського (1880—1933) вважається одним з кращих творів, що змальовує Першу світову війну як пекло, через яке пройшли семеро приречених на смерть, в т. ч. і майбутній автор повісті.

«Романи Куліша» — белетризована біографія Пантелеймона Куліша, що ілюструє, як у його епоху розвивалися любовні стосунки. Значна частина описаних тут любовних історій відбувається не у реальному житті, а у фантазіях людей, які активно листуються. Це абстрактні, вигадані, деформовані, ідеалістичні романи. Це історії захоплень і зречень, поривів і стриманості, палкої пристрасті і німотного мовчання.
Героїнею одного із таких романів постає і Марко Вовчок. І саме їй В. Домонтович присвятив окрему, так і не завершену, однак від того не менш цікаву біографію «Мовчуще божество».

Романізована біографія про стосунки з жінками й суспільну та творчу діяльність Пантелеймона Куліша у 1856–1862 рр. (Кулішеві — 38-42 роки). Панталеймон Куліш — «велика наукова любов» Віктора Петрова (другою любов'ю був Григорій Сковорода), «піонерові з сокирою важкою» він присвятив чи не найбільше своїх статей. Куліш для всіх неокласиків був знаковою постаттю, імпонував їм як культуртрегер та європеїст, однак саме В. Петров поставив його в центр своїх наукових студій.