Рецензии на книги — Павло Вольвач

Это правдивое Запорожье конца 80-х: индустриальная утопия рухнула на страницах мемуаров Павла Вольвача. Чем дышал заводской город на самом деле?
⠀
Завод “Искра”, Шевченковский район, Зеленый яр, ДД, Калантыровка, Анголенко － как же все до боли знакомо. Читала и узнавала места былой славы писателя.
⠀
Это та книга, которая “некрасиво звучит”, но так и было.
⠀
Сложно было вначале полностью проникнуться эмоциональным состоянием главного героя. Но в тот момент, когда он признался, что в романе “Мартин Иден” его смутила не концовка, а упоминание про стесанный неволевой подбородок, который не сулил его владельцу никаких особых перспектив в жизни, смогла понять, чем больна его душа.
⠀
В романе много контрастов: тут автор пишет про персонажа, что аккуратный, свежий парень, а чуть дальше оказывается, что…

Неофит － новый приверженец какой-нибудь религии, учения, общественного движения, новичок в каком-либо деле.
⠀
“Сны неофита” － это воспоминания Павла Вольвача про свою жизнь в Запорожье 90-х годов, его перерожденте из маргинала в поэта современности.
⠀
В отличие от романа “Клясы”, где Вольвач тоже рисует на полотне этот восточноукраинкий город заводов и криминала того времени, в “Сны неофиту” он расширяет границы: город живет, дышит, в нем есть интелигенция － музыканты, журналисты, учителя, писатели.
⠀
И сам автор выходит из темноты своего существования － он больше не работник цеха, не пьет спиртного, он － журналист на телецентре, студент-заочник в университете, поэт.
⠀
Но это все то же Запорожье 90-х, где по-украински говорят только дома и то все реже, криминальные авторитеты становятся…

В інтерв’ю, яке дав Павло Вольвач Олександру Гаврошу є дуже цікавий фрагмент: — Що, на вашу думку, треба для того, аби стати письменником? — Треба багато чого не вміти: класти плитку, робити євроремонт, ремонтувати авта, керувати фірмою і так далі. — А що вміти? — Треба мати квадратний зад і щелепи, а також добру здатність організму розщепляти алкоголь. А якщо серйозно, то треба з цим народитися. Страждати треба! Або принаймні відчувати страждання інших, яке для людини є доконечним, хоча би в силу її крихкості, недовговічності, минущості. А ще — вірити в себе, в необхідність того, що робиш. Удача потрібна. Випадок. Щоб зірки взяли і склалися саме так.

І це якнайкраще характеризує Вольвача, який перш ніж стати письменником змінив дуже багато професій: від слюсаря, ливарника, сантехніка,…

“Сни неофіта” － це спогади Павла Вольвача про своє життя у Запоріжжі 90-х років, його переродження з маргінала в поета сучасності.

Письменник зумів в прозі поетично описати реальну картину життя промислового міста: “Якщо покластися на уяву й злетіти вгору, на верхів'я тієї ж таки телевежі － опори при тому звузяться донизу, а горизонт стрімко підвищиться, вигнувшись по краях － може більше розвиднітися не тільки в просторі, але й у часі. Крізь його шар має проступити прогалина між розсипів будівель, подібних із висоти до іграшкових брусків. То базар”.

На відміну від роману “Кляса”, де Вольвач також малює на полотні це східноукраїнське рускомовне місто заводів та криміналу того часу, в “Сни неофіта” він розширює границі: місто живе, дихає, в ньому є інтелігенція (вчителі, журналісти,…